Кухаревич Андрій Олексійович – 22-річний український військовик, старший лейтенант, командир механізованої роти механізованого батальйону військової частини А3719, позивний «Ударнік». Загинув 7 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Торське Краматорського району Донецької області.
Андрій Кухаревич народився 29 грудня 2002 року у Почаєві на Тернопільщині. Біологічних батьків Андрія та його сестри Тетяни позбавили батьківських прав. Хлопчика спочатку направили в Тернопільський обласний дитячий будинок «Малятко», а згодом перевели до Бережанської школи-інтернату, де вже перебувала його сестра Тетяна.
Свою нову родину Андрій і Тетяна знайшли завдяки акції, яку організували в Тернополі на Великдень. Тоді сім’ям запропонували взяти на кілька днів дітей з інтернату, щоб вони провели з ними свята. Серед учасників була і жінка, яка потім стала їхньою мамою - Любов Резнер.
«У мене був син, я не хотіла і не планувала більше мати дітей. Я взяла участь в акції, добре не подумавши про можливі наслідки такого кроку. Так сталося, що дітей спочатку розділили: п’ятирічний Андрійко потрапив у нашу сімʼю, бо я попросила, щоб до нас направили хлопчика, а Танюшу взяла інша жінка. Ми з ним весело проводили час: їздили на Драгобрат на лижі, в Тернополі ходили в кіно, до піцерії… Весь жах ситуації я зрозуміла, коли привезла Андрійка назад, до інтернату, і потрібно було його там залишати. Він розплакався, плакала і я, оскільки вже не могла розлучитися з цим чудовим хлопчиком. Так я стала мамою ще двом дітям», — ділиться історією їхнього життя Любов Резнер.
Андрій був творчою і дуже активною дитиною – малював, два роки ходив на театральний гурток, займався флорболом, великим тенісом, причому, мав хороші успіхи у спорті, здобуваючи медалі на змаганнях.
До 2018 року вчився у Тернопільській загальноосвітній школі №10. Потім, за порадою мами, аби отримати правильний орієнтир у житті, вступив до Коропецького військового ліцею. Там Андрій став дисциплінованим, здобув авторитет серед курсантів-однокурсників, і захопився мрією пов’язати своє життя з армією. Згодом він вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові.
Після випуску, в 2024 році, Андрій потрапив до 63-ї окремої механізованої бригади. Спершу був командиром взводу, а невдовзі очолив 3-тю механізовану роту 105-го батальйону.
«Військова кар’єра для Андрія була дуже важливою. Я його називала «мій генерал», будучи впевненою, що в майбутньому син стане генералом. Він любив армію, службу. І питання не стояло, їхати на фронт чи залишатися в тилу. Він завжди говорив, що офіцерів, які не були на фронті, не поважають», — розповіла мама.
Його позивний - «Ударнік», з’явився після того, як Андрій жартома запропонував побратимам провести змагання з армрестлінгу: «Я вже не спортсмен, але ударнік». Всі посміялися, змагання так і не провели, але це слово закріпилося за ним як позивний.
Більше року Андрій Кухаревич захищав Україну на Лиманському напрямку. Брав активну участь у бойових діях, проявляючи високий професіоналізм, рішучість та турботу про своїх підлеглих. Його позивний «Ударнік» став символом незламності та бойового духу серед побратимів.
У червні 2025 року Андрій Кухаревич отримав звання старшого лейтенанта. В травні 2025 року був представлений до ордена «За мужність» ІІІ ступеня, а Указ Президента № 540/2025 про відзначення підписаний 23 липня 2025 року.
За Наказом Міністерства оборони України № 1028 від 02 серпня 2025 року, нагороджений медаллю «Воєнний хрест», що є відзнакою для офіцерів, чия службова діяльність визнана винятково корисною. Однак за два тижні до церемонії нагородження, 7 серпня 2025 року, Андрій Кухаревич загинув під час виконання бойового завдання, і нагороду замість нього отримувала вже мама.
Того дня, 7 серпня 2025-го, поблизу населеного пункту Торське Краматорського району Донецької області у машину, де знаходився Андрій, влучив російський FPV-дрон. Андрія було важко поранено. Побратими відчайдушно намагалися його евакуювати, допомогти, але врятувати воїна-Героя, на превеликий жаль, не вдалося, - поранення виявилися несумісними з життям. Андрій Кухаревич загинув, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.
Похований 12 серпня 2025 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на Микулинецькому кладовищі.
Залишились мама Любов Олександрівна, сестра Тетяна, дідусь та бабуся.
15 серпня 2025 року було ініційовано створення петиції на ім’я Президента України з проханням присвоїти почесне звання «Герой України» (посмертно) Кухаревичу Андрію Олексійовичу, позивний «Ударнік», який проявив надзвичайну мужність, самопожертву та відданість Батьківщині. Петиція вже знаходиться на розгляді Президента України.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 12 вересня 2025 року, Андрій Кухаревич посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
Указом Президента України № 830/2025 від 07 жовтня 2025 року Андрій Кухаревич нагороджений Орденом Богдана Хмельницького третього ступеня (посмертно).
Подвиг Андрія Кухаревича став прикладом справжнього патріотизму, честі та офіцерської відваги. Громада Тернополя та вся Україна втратили гідного сина, який віддав своє життя за незалежність і свободу нашої держави, і пам’ять про нього стане особливою сторінкою в історії нашого міста.