Стояновський Андрій Володимирович – 37-річний український військовик, старший солдат, номер обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки військової частини А4219. Загинув 30 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Зоряне Мар’їнського району Донецької області.
Народився Андрій Стояновський 1 грудня 1986 року в селі Старий Почаїв Почаївської територіальної громади Кременецького району Тернопільської області. Навчався у Старопочаївській загальноосвітній школі. Закінчив Кременецьке ВПУ, де отримав спеціальність електрика.
Працював у Тернополі електромонтером у різних організаціях: ЖЕК «Фаворит-1», «Тернобудмеханізація», виробниче об’єднання «Ватра». Останнє місце роботи – «Тернопільводоканал», звідки пішов на військову службу в АТО (2014 рік). Відтоді почався його військовий та бойовий шлях, оскільки в Андрія було велике бажання стати на захист України. Після майже двох років служби на Сході, повернувся до цивільного життя. Отримав посвідчення учасника бойових дій.
З початком повномасштабного вторгнення Андрій Стояновський знову став військовослужбовцем, – відразу і без вагань пішов захищати Україну. Призваний на військову службу за мобілізацією 22 березня 2022 року Тернопільським ОСТЦК та СП Тернопільської області. Служив у лавах Національної гвардії України, в інших підрозділах, потім був переведений до військової частини А4219.
Усі пам’ятають Андрія Стояновського як просту і справедливу людину, надійного друга, який завжди міг прийти на допомогу. Навіть після поранення, отриманого на позиціях в серпні 2024-го, воїн не втрачав оптимізму та почуття гумору. Після лікування мав відпустку в Тернополі, однак поспішав повернутися, адже військовий обов’язок, відданість справі та побратимам, спонукали далі діяти, воювати, бути потрібним там – на передньому краї війни.
Сміливий, відважний, мужній, Андрій цінував військову дружбу, братерство, ніколи не боявся іти на позиції, просто знав що це – треба робити. Тому він і робив, керуючись правилом, «хто, якщо не я».
30 жовтня 2024 року був черговий виїзд на бойове завдання, з якого Андрій не повернувся. Відтоді воїн вважався зниклим безвісти. І після довгих чотирьох місяців невідомості, 13 березня 2025 року, було отримано підтвердження, що 30 жовтня 2024 року в районі села Зоряне на Донеччині Андрій Стояновський загинув від кулі снайпера. Герой віддав своє життя під час виконання службових обов’язків, відданий Військовій присязі на вірність українському народові.
Похований 18 березня 2025 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Залишились у скорботі рідний брат Роман, тітка Неля, дружина Світлана та син Дмитро.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 2 травня 2025 року, Андрій Стояновський посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
Указом Президента України від 02 вересня 2025 року Андрія Стояновського за військову доблесть та відданість нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня «Комбатанський хрест» (посмертно).