Злагода Василь Євстахійович – 39-річний український військовик, старший солдат, водій-радіотелефоніст стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону, в/ч А4808, позивний «Джокер». Загинув 13 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту П’ятихатки Василівського району Запорізької області.
Народився Василь Злагода 7 січня 1986 року в місті Тернополі. Був дитиною з великим, відкритим серцем: добрий, чуйний, уважний, змалку вмів відчувати інших – допомагав, підтримував, захищав. Був гордістю для батьків та прикладом для друзів.
У 1992 році пішов до Тернопільської школи №27, яку закінчив в 2001 році. Вчителі відзначали його серйозність і глибину мислення. Він був не просто уважним учнем, а Людиною, яка вміла слухати, розуміти, співпереживати. Його завжди тягнуло до знань, до справедливості, до істини.
Після школи Василь вступив до професійно-технічного училища № 32 у місті Шумську, яке закінчив у 2004 році і здобув професію тракториста-машиніста. Продовжив навчання у Тернопільському педагогічному університеті, оскільки вірив, що добро починається з виховання.
В 2006-2008 роках перебував на строковій службі у Військово-Морських Силах України. Море, дисципліна, відповідальність – усе це стало частиною його характеру. Думав залишитись у війську, та доля повела іншим шляхом. Повернувшись до мирного життя, Василь працював у різних сферах, і всюди його цінували за порядність, чесність, внутрішню силу та людяність.
«Люди тягнулись до нього, бо поруч із ним хотілося жити. Він мав рідкісний дар – нести тепло, навіть коли самому було важко. Його ніжність була силою, а щирість – бронею. Навіть у найтемніші дні він знаходив слова, які лікували. Любив природу, тишу риболовлі, запах землі після дощу, ранкові світанки у селі. Він посадив свій сад – груші, яблуні, абрикоси, вишні… І кожне деревце там не просто росло, – воно дихало його любов’ю, надією, планами на майбутнє», – пише у своїх спогадах про чоловіка дружина Лариса Ігорівна.
Великою втратою для Василя стала смерть батька 2 липня 2006 року, яка залишилось з ним назавжди. Він дуже любив тата, часто про нього згадував, говорив з трепетом, гордістю та зі сльозами на очах.
А найбільшою мрією було мирне життя, затишок, любов і щаслива родина з коханою дружиною Ларисою, з якою пліч-о-пліч пройшов свій життєвий шлях. «Наша любов була непоказна, без пафосу – але вона була всім. Вона була молитвою. Точкою опори. Вічністю», – ділиться почуттями жінка.
З початком повномасштабного вторгнення Василь зробив вибір, властивий лише сильним духом, – 28 липня 2023 року став на захист України. Пройшов підготовку на Яворівському полігоні, далі – навчання у Великій Британії. І потім був фронт. Запорізький напрямок. Військова частина А4808, 455-тий батальйон, 141-ша бригада.
Василь став водієм-евакуатора – тим, хто рятує поранених з-під вогню, доставляє спорядження, продукти харчування, підтримує зв’язок між позиціями. Свою роботу виконував з честю ніколи не жалівся, що йому важко. Побратими називали його братом. Він завжди турбувався про інших більше, ніж про себе. Навіть у короткі приїзди додому, його думки залишалися там – із хлопцями, з фронтом, з Україною.
Загинув Василь Злагода 13 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту П’ятихатки Василівського району Запорізької області, віддавши своє життя за свободу та незалежність рідної землі, до останнього рятуючи своїх побратимів.
«В той день Василь виїжджав з позиції, коли в їхнє авто влучив ворожий дрон. Василеві відірвало ліву руку, його побратимові влучило в голову і він втратив зір, однак Василь не здавався до останнього і намагався врятувати хлопців, будучи без руки, збивав дрони над ними. Йому вдалося зберегти тих хлопців, які були разом з ним в той день, але своє життя, на превеликий жаль, врятувати не вдалося. Стікаючи кров’ю, він чекав на допомогу протягом декількох годин, але коли все-таки побратими змогли добратися до них, вже було пізно. До останнього подиху – вірний присязі. До останнього – залишався Людиною. Він загинув, але не зник. Він залишився – у серці дружини, у пам’яті рідних, у вдячності побратимів. У кожному листочку того саду, який посадив. У кожному промені сонця, що торкає землю зранку. У кожному «дякую», яке звучить за спокій і мир. Злагода Василь Євстахійович – не просто ім’я. Це – символ. Це – світло. Це – Любов. Це – Герой. Мій Герой», – пише про свого коханого дружина.
Похований Василь Злагода 19 березня 2025 року на Алеї Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.
Залишились дружина Лариса Ігорівна, мати Тетяна Феофанівна, близькі, друзі, побратими.
Усі, хто знав Василя, згадують про Героя, як про хороброго, відданого та самовідданого воїна, справжнього патріота України.
За мужність і відвагу Василь Злагода посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя». Звання надано за вагомий особистий внесок у становленні української державності та особисту мужність і героїзм виявлені у захисті державного суверенітету та державної цілісності України (рішення сесії Тернопільської міської ради від 2 травня 2025 року).
Його ім’я назавжди вписано в історію Тернополя! Низький уклін і вічна слава Герою!