Злагода Василь Євстахійович – 39-річний український військовик, старший солдат, водій-радіотелефоніст стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону, в/ч А4808, позивний «Джокер». Загинув 13 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту П’ятихатки Василівського району Запорізької області.

Народився Василь Злагода 7 січня 1986 року в місті Тернополі. Був дитиною з великим, відкритим серцем: добрий, чуйний, уважний, змалку вмів відчувати інших – допомагав, підтримував, захищав. Був гордістю для батьків та прикладом для друзів.  

У 1992 році пішов до Тернопільської школи №27, яку закінчив в 2001 році. Вчителі відзначали його серйозність і глибину мислення. Він був не просто уважним учнем, а Людиною, яка вміла слухати, розуміти, співпереживати. Його завжди тягнуло до знань, до справедливості, до істини.

Після школи Василь вступив до професійно-технічного училища № 32 у місті Шумську, яке закінчив у 2004 році і здобув професію тракториста-машиніста. Продовжив навчання у Тернопільському педагогічному університеті, оскільки вірив, що добро починається з виховання.

В 2006-2008 роках перебував на строковій службі у Військово-Морських Силах України. Море, дисципліна, відповідальність – усе це стало частиною його характеру. Думав залишитись у війську, та доля повела іншим шляхом. Повернувшись до мирного життя, Василь працював у різних сферах, і всюди його цінували за порядність, чесність, внутрішню силу та людяність.

«Люди тягнулись до нього, бо поруч із ним хотілося жити. Він мав рідкісний дар – нести тепло, навіть коли самому було важко. Його ніжність була силою, а щирість – бронею. Навіть у найтемніші дні він знаходив слова, які лікували. Любив природу, тишу риболовлі, запах землі після дощу, ранкові світанки у селі. Він посадив свій сад – груші, яблуні, абрикоси, вишні… І кожне деревце там не просто росло, – воно дихало його любов’ю, надією, планами на майбутнє», – пише у своїх спогадах про чоловіка дружина Лариса Ігорівна.

Великою втратою для Василя стала смерть батька 2 липня 2006 року, яка залишилось з ним назавжди. Він дуже любив тата, часто про нього згадував, говорив з трепетом, гордістю та зі сльозами на очах.

А найбільшою мрією було мирне життя, затишок, любов і щаслива родина з коханою дружиною Ларисою, з якою пліч-о-пліч пройшов свій життєвий шлях. «Наша любов була непоказна, без пафосу – але вона була всім. Вона  була молитвою. Точкою опори. Вічністю», – ділиться почуттями жінка.

З початком повномасштабного вторгнення Василь зробив вибір, властивий лише сильним духом, – 28 липня 2023 року став на захист України. Пройшов підготовку на Яворівському полігоні, далі – навчання у Великій Британії. І потім був фронт. Запорізький напрямок. Військова частина А4808, 455-тий батальйон, 141-ша бригада.

Василь став водієм-евакуатора – тим, хто рятує поранених з-під вогню, доставляє спорядження, продукти харчування, підтримує зв’язок між позиціями. Свою роботу виконував з честю ніколи не жалівся, що йому важко. Побратими називали його братом. Він завжди турбувався про інших більше, ніж про себе. Навіть у короткі приїзди додому, його думки залишалися там – із хлопцями, з фронтом, з Україною.

Загинув Василь Злагода 13 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту П’ятихатки Василівського району Запорізької області, віддавши своє життя за свободу та незалежність рідної землі, до останнього рятуючи своїх побратимів.

«В той день Василь виїжджав з позиції, коли в їхнє авто влучив ворожий дрон. Василеві відірвало ліву руку, його побратимові влучило в голову і він втратив зір, однак Василь не здавався до останнього і намагався врятувати хлопців, будучи без руки, збивав дрони над ними. Йому вдалося зберегти тих хлопців, які були разом з ним в той день, але своє життя, на превеликий жаль, врятувати не вдалося. Стікаючи кров’ю, він чекав на допомогу протягом декількох годин, але коли все-таки побратими змогли добратися до них, вже було пізно. До останнього подиху – вірний присязі. До останнього – залишався Людиною. Він загинув, але не зник. Він залишився – у серці дружини, у пам’яті рідних, у вдячності побратимів. У кожному листочку того саду, який посадив. У кожному промені сонця, що торкає землю зранку. У кожному «дякую», яке звучить за спокій і мир. Злагода Василь Євстахійович – не просто ім’я. Це – символ. Це – світло. Це – Любов. Це – Герой. Мій Герой», – пише про свого коханого дружина.

Похований Василь Злагода 19 березня 2025 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій. 

Залишились дружина Лариса Ігорівна, мати Тетяна Феофанівна, близькі, друзі, побратими.

Усі, хто знав Василя, згадують про Героя, як про хороброго, відданого та самовідданого воїна, справжнього патріота України.

За мужність і відвагу Василь Злагода посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя». Звання надано за вагомий особистий внесок у становленні української державності та особисту мужність і героїзм виявлені у захисті державного суверенітету та державної цілісності України (рішення сесії Тернопільської міської ради від 2 травня 2025 року).

Його ім’я назавжди вписано в історію Тернополя! Низький уклін і вічна слава Герою!