Гонта-Юркевич Олексій Віталійович – 51-річний український військовик, штаб-сержант, командир відділення управління старшого офіцера батареї- обчислювач 1 мінометного взводу мінометної батареї військової частини 3002 Національної Гвардії України. Помер 7 січня 2025 року в лікарні у місті Києві від поранення, отриманого 28 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Попівка Сумської області.
Олексій Гонта-Юркевич народився 25 січня 1973 року у місті Дніпропетровську. Потім родина переїхала до Тернополя.
В 1990 році закінчив Тернопільську школу №4. В 1992-му був призваний на строкову службу до армії. Служив в аеромобільних військах, у частині, що дислокувалася у місті Хирів на Львівщині.
В 1994 році Олексій подав документи до Тернопільського політехнічного інституту (тепер ТНТУ). Провчився тільки рік, взяв академвідпустку і в 1995 році уклав контракт на службу у миротворчому контингенті на території колишньої Югославії, після чого отримав статус учасника бойових дій.
Важливу частину життя Олексія Гонти-Юркевича становив спорт, якому присвячував багато часу і сил. Займався боксом, тому дисципліна, тренування, робота над собою, щоденна зарядка та інші фізичні навантаження були для нього в пріоритеті. На засадах розуміння важливості спорту, дисципліни, сили духу він виховував і своїх синів, яких дуже любив: пишався старшим – Данилом, покладав надії на молодшого – Захара. Діти взагалі були сенсом його життя.
Займався різними видами діяльності. Перед початком повномасштабного вторгнення працював водієм-далекобійником у Європі. Однак після 24 лютого 2022 року, не вагаючись, як справжній патріот та захисник, який турбується про свою державу та її майбутнє, повернувся в Україну.
Вже 8 березня 2022 року був у військкоматі, а 10 березня - мобілізований до другої окремої Галицької бригади Національної гвардії України. Як зізнавався потім рідним, саме під час воєнної служби остаточно зрозумів, що в армії почувається на своєму місці, що саме військова дисципліна, потреба викладатися на всі «сто», уміння концентруватися, діяти на максимумі своїх сил та можливостей, можливість відчувати поруч надійне плече побратимів – це його шлях і життєвий вибір.
«Олексій був дуже хорошим і правильним чоловіком. Слів на вітер не кидав. Якщо сказав, то зробив. Надійний, справедливий, чесний», - згадують про Героя побратими.
24 червня 2024 року Олексій Гонта за особисту мужність і героїзм, незламність духу, проявлені у захисті Вітчизни, зразкове виконання військових обов’язків був нагороджений медаллю «Захиснику України».
28 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання Олексій Гонта отримав серйозні поранення внаслідок підриву на вибуховому пристрої дистанційного мінування противника неподалік села Попівка Сумської області. Воїна госпіталізували до центральної лікарні міста Тростянець, потім у важкому стані він був переведений до лікарні у місто Суми, а ще за деякий час - до Києва. Однак усі зусилля лікарів були марними - 7 січня 2025 року Олексій помер у реанімації, не виходячи з коми.
Похований 10 січня 2025 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Залишились мама Зінаїда Никифорівна, сини від першого шлюбу Данило та Захар, дружина Ірина Володимирівна, з якою одружився вже під час війни, будував плани на спільне майбутнє, однак, на жаль, доля розпорядилася зовсім інакше.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 28 лютого 2025 року, Олексій Гонта посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
Вічна пам’ять і слава справжньому, хороброму, відданому Воїну-захиснику, Герою, який поклав своє життя за усіх нас.