Головенко Микола Миколайович – 35-річний український військовик, старший солдат, старший кулеметник 2 відділення стрілецького взводу (з охорони та оборони важливого державного об’єкту №74) 1 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об’єктів) військової частини 3002 Національної Гвардії України, позивний «Вівчар», тернопільський письменник, активіст, громадський діяч. Загинув 12 листопада 2024 року в районі селища міського типу Гродівка Покровського району Донецької області.
Микола Головенко народився 5 вересня 1989 року в смт Козова Тернопільського району Тернопільської області. Там провів дитинство, навчався у місцевій школі, але завдяки тому, що батько за своєю службовою діяльністю бував в різних містах, мав змогу потрохи пожити за межами рідної Козови.
Цікавився комп’ютерними науками, дуже любив шахи, але найбільшим його захопленням були книги, - читав завжди, багато, особливо цікавився історією.
Після закінчення школи Микола переїхав до Тернополя, почав працювати менеджером з реклами. Саме в той час познайомився з тернопільським письменником Петром Сорокою, який надихнув його вступити до Тернопільського педагогічного університету на філологічний факультет за спеціальністю «українська мова та література». Навчався на заочному відділенні, потім вступив на магістратуру та аспірантуру у ТНПУ.
Але талант філолога, людини із тонким відчуттям слова, Миколі найбільше вдалося проявити у власній літературній творчості. Свою першу книжку «Вечори на хуторі» написав ще на останніх курсах університету. Потім вийшли друком його збірки «Імпресіоністичні арабески» (2011 рік), «В Евклідовому просторі» (2012), «Білий пелікан і бурхливе море» (2020). Також був дописувачем у місцевих виданнях «Тернопільські оголошення», «Тернопільський оглядач».
Після закінчення університету Микола Головенко долучався до різних всеукраїнських проєктів, громадських ініціатив, брав участь у роботі громадських об’єднань, займався організацію масових заходів, зокрема, до фестивалю «Файне місто», співпрацював з молодіжними рухами.
Загалом, Микола мав великий досвід у роботі з інформацією, володів хорошими організаторськими та аналітичними здібностями. У професійній діяльності був торговим працівником, менеджером з продажу, ріелтором, вмів і любив комунікувати з людьми.
Інтелектуал та ерудит, інтелігент з філософським ставленням до життя, письменник, закоханий в історію, а особливо – історію України, яку знав досконало.
Спокійний, розумний, добрий, вихований, позитивний, працелюбний, впевнений у своїх рішеннях та висновках, врівноважений щодо сприйняття перипетій життя, - таким Миколу пам’ятають рідні і друзі.
Люблячий син і чоловік, людина, на яку можна на усі сто відсотків покластися, опора сім’ї. Він дуже ніжно і трепетно ставився до своєї дружини Олени, любив радувати її, дарувати квіти, і навіть коли вже був на військовій службі, намагався присилати коханій квіти, аби розрадити та підтримати в розлуці.
Микола Головенко був переконаним патріотом, який гасло «Україна – понад усе» сприймав не просто, як слова, а як спонукання до дії. Був на Майдані в Києві, керуючись серцем і бажанням змінювати, вирішувати, перебувати на місці подій, творити історію власноруч.
Потім займався активною волонтерською та громадською діяльністю. Був членом громадсько-політичної організації «Сила Людей Тернополя».
У перші дні повномасштабного вторгнення Микола Головенко пішов до військкомату добровольцем – не вагаючись і не роздумуючи, адже розумів необхідність та навіть життєву потребу захищати Україну. Мобілізований 4 березня 2022 року, а 9 березня вже був на полігоні. Обрав собі позивний «Вівчар», продовжуючи родинну історію, оскільки саме таким був позивний у його прадіда, який під час Першої Світової війни воював за українську армію.
Служив у Нацгвардії - спочатку на Західній Україні, а потім був переведений на Покровський напрямок.
Микола Головенко загинув 12 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання за призначенням в районі населеного пункту Гродівка Покровського району Донецької області, відданий військовій присязі на вірність українському народові, в бою за Україну, її свободу та незалежність.
Похований 24 листопада 2024 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Залишилися мати Зіновія Володимирівна, дружина Олена, брат Тарас із сім’єю. Батько Героя, Микола Михайлович, зовсім нещодавно помер раптово, коли провідував могилу сина.
На сесії Тернопільської міської ради від 13 грудня 2024 року було ухвалено рішення посмертно присвоїти захиснику Миколі Головенку звання «Почесний громадянин міста Тернополя». Звання надано за вагомий особистий внесок у становлення української державності та особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Вічна пам’ять і слава Герою – справжньому патріоту, світлій прекрасній людині, яка залишила для майбутнього своє світло у книгах та добрих спогадах!