Данилюк Олександр Олександрович – 30-річний український військовик, старший сержант, в/ч А3002 Національної Гвардії України. Загинув 6 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.
Народився 15 жовтня 1992 року в селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області. Був люблячим сином, спокійним і слухняним. Любив свій рідний край, дитинство, яке було дуже щасливим. Саша був гордістю батьків і старшої сестри Мар’яни.
Згодом за сімейними обставинами родина переїхала до міста Тернополя, який для Саші теж став рідним. Саме в цьому місті народилася його молодша сестра Діана.
Навчався у Тернопільській школі №21, і цей етап став для Сашка дуже важливим, оскільки саме в школі він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Іриною та зі своїм найкращим другом Святославом Дубівкою. Ця дружба і кохання мали вплив на все його подальше життя.
Після закінчення школи Олександр вступив до Тернопільського вищого професійного училища ресторанного сервісу і торгівлі №1 і успішно його закінчив. Маючи можливість продовжувати навчання у Тернопільському технічному університеті, Олександр вирішив виконати свій обов’язок як справжнього чоловіка та громадянина і пішов служити до лав Збройних Сил України. Підготовку проходив у частині Національної гвардії України в Донецьку. Ще в дитинстві у Саші проявилися організаторські здібності, і вони дуже згодилися під час служби. Він став одним із найкращих в своїй частині, був нагороджений численними відзнаками за зразкову службу.
В 2014 році частина, у якій служив Олександр, майже дві доби без підтримки відбивалася від атак сепаратистів, та, незважаючи на рішучий опір, Сашко та його побратими були захоплені в полон. І в тих екстремальних умовах сержант Данилюк, проявивши найкращі особистісні якості, зумів вибратися сам і вивести ще десятьох бійців із окупованого Донецька та дістатися до Тернополя.
Після цього Олександр уклав контракт на три роки щодо продовження військової служби і був зарахований до в/ч 3002 Національної Гвардії України, де показав себе з найкращої сторони.
Після завершення служби жив цивільним життям. Народився в великому коханні у подружжя син Давид, який був потіхою та великим стимулом для Олександра. Він був зразковим батьком, який старався зробити все для сімʼї, працюючи, щоб його рідні люди ні в чому собі не відмовляли, весь свій вільний час приділяв сину та дружині. Кращого чоловіка чи батька, не можна було б і уявити.
З початком повномасштабного вторгнення сержант Данилюк вже 25 лютого 2022 року став у стрій штурмової роти, де обіймав посаду головного сержанта взводу. Він мужньо воював, не один раз був на «нулі» в різних районах Донецької області. За відвагу та мужність, зразкове виконання службових обов’язків неодноразово отримував подяки та нагороди від командування частини.
Олександр Данилюк загинув 6 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Урожайне Донецької області від прямого влучання танкового снаряду противника. Герой прийняв на себе ворожий снаряд і своїм тілом закрив побратима.
Похований 19 вересня 2023 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Залишились дружина Ірина, син Давид, мама Зоя Петрівна, батько, вітчим, сестри Мар’яна та Діана, похресниця.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 3 листопада 2023 року, Олександр Данилюк посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
Згідно з Указом Президента України від 15 серпня 2025 року, старший сержант Олександр Данилюк посмертно нагороджений «За мужність» ІІІ ступеня.
«Усі нагороди та відзнаки ми зберігаємо для нашого сина як пам’ять про його батька - Героя. Вдячні за пам’ять і молитву за нашого Сашу», — каже Ірина, дружина Олександра Данилюка.
Слава воїну-захиснику, героїчний подвиг якого безсмертний, і вічна Йому пам’ять!