Марцинюк Ярослав Володимирович - 47-річний український військовик, солдат, старший водій гранатометник автомобільного відділення мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону військової частини А4667. Загинув 21 жовтня 2024 року в селі Стариця Чугуївського району Харківської області під час виконання бойового завдання.
Народився Ярослав Марцинюк 8 квітня 1977 року в Тернополі. Навчався у Тернопільській ЗОШ №18. Після 9 класу вступив до ВПУ № 10, де займався різьбою по дереву. Ярославу дуже подобалась така творча робота з цим матеріалом, він мав чудове художнє чуття, і на той момент робив справжні мистецькі шедеври з дерева. На жаль, життя склалось так, що в подальшому не вдалося застосувати цей талант, однак Ярослав завжди відчував у собі творчий потенціал, аби колись до цього повернутися.
Вищу освіту здобув у Тернопільському інституті економіки і підприємництва. Після закінчення вишу почав займатися підприємницькою діяльністю із надання транспортних послуг – здійснював вантажні перевезення по Україні. І саме в такій роботі знайшов своє покликання.
Пізніше співпрацював із тернопільськими фірмами та гуртівнями як водій, експедитор. Любив порядок, точність. Був у роботі відповідальним, організованим, спокійним, надійним та добросовісним. Рідні та друзі цінували Ярослава саме за ці якості.
Був одружений, мав дві доньки, однак сімейне життя не склалося.
Ярослав Марцинюк призваний на військову службу по мобілізації 20 жовтня 2023 року. Коли прийшла повістка, вирішив іти служити, аби бути корисним – країні, фронту, людям. «Водії завжди потрібні, а на особливо на передовій», – сказав він тоді рідним, приймаючи для себе це вагоме рішення – стати військовим. І виявився правим.
Багатолітній водійський досвід Ярослава не раз ставав у нагоді, коли потрібно знайти вихід із складної бойової ситуації, допомогти, врятувати. Сумлінний і відповідальний, максимально сконцентрований на результаті, на виконанні поставленого завдання, на меті прийти на допомогу на найскладнішій ділянці, Ярослав робив можливе, аби успішно і без втрат повернутися із виїзду.
Служив на найгарячіших ділянках фронту – Покровському напрямку, у Часовому Яру, на Харківщині. Побратими цінували його за сміливість та відвагу, за вміння бути поруч, залишатися зібраним і надійним. Саме таке ставлення до своєї військової роботи і відчуття відповідальності за тих, хто поруч, та за справу, яку робить, спонукали Ярослава двічі відмовитися від чесно заслуженої відпустки, залишатися у підрозділі, аби бути корисним і потрібним своїм хлопцям.
Життя воїна обірвалося 21 жовтня 2024 року в населеному пункті Стариця в Харківській області під час виконання бойового завдання. Ярослав Марцинюк загинув внаслідок обстрілу FPV-дроном противника, отримавши поранення, несумісні з життям, залишаючись відданим військовій присязі на вірність Українському народові, при виконанні службових обов’язків із захисту територіальної цілісності та сувернітету України.
Похований 27 жовтня 2024 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Залишилась мати Ольга Іванівна, брат Ігор та дві доньки.
Відповідно до рішення сесії Тернопільської міської ради від 13 грудня 2024 року, Ярославу Марцинюку посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя».