Ірза Ігор Богданович - 28-річний український військовик, старший солдат, старший водій артилерійського взводу 4 артилерійського дивізіону 44 артилерійськoї бригади військової частини А3215, пoзивний «Мoре». Загинув 29 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Басівка Сумської області.
Народився Ігор Ірза 11 квітня 1996 року в Тернополі. Вчився у тернопільських школах №16, 12, а закінчував уже школу № 9. Після 9 класу вступив до технічного коледжу.
Ігор з юності був справжнім патріотом, любив Україну понад усе. Під час Революції Гідності їздив на Майдан до Києва, щоб відстоювати свободу України.
Строкову службу в лавах Збройних Сил України проходив у 2016-2017 роках в морській піхоті, у місті Миколаєві. Там і познайомився з майбутньою дружиною Анастасією. У подружжя народилась донечка Діанка.
Їздив на заробітки за кордон, спочатку був в Англії, потім - у Польщі. Працював будівельником. Але напередодні повномасштабного вторгнення повернувся додому. Як справжній патріот, він усвідомлював, що зовсім скоро країні може знадобитися його допомога. Так і сталося.
Вже 24 лютого 2022 року Ігор Ірза був у військкоматі, а 25 лютого - на бойовій позиції. Долучився до складу 44-ї артилерійської бригади. Виконуючи найскладніші бойові завдання, захищав Україну на різних напрямках – Житомирська, Запорізька, Донецька області, Курщина, Суми.
Побратими пам’ятають його, як надійного воїна з позивним «Море» – такого ж глибокого і незламного, як саме море. «Він завжди казав: «Перемога буде за нами, де «Море», там перемога». Був сильною людиною, сміливим, рішучим. При цьому завжди вмів залишатися душею компанії, веселим, бадьорим. Завжди шукав якийсь позитив», — розповідають друзі по зброї.
5 серпня 2022 року внаслідок розриву ворожого снаряду воїн зазнав важких опіків. На лікування приїхав до Тернополя. І якраз зміг зустріти з пологового кохану дружину з новонародженою донечкою Богданкою. А за місяць Ігор знову повернувся в стрій, аби продовжити службу.
«Під час виїздів ми розуміли один одного з пів слова. Дивував холоднокровністю, впевненістю, вмінням швидко орієнтуватися в ситуації і приймати рішення. Проявив себе як чудовий солдат і хороша, справедлива людина. З ним хлопці відчували себе дуже впевнено. Йому всі довіряли», - говорять про нього побратими.
Загинув Ігор Ірза 29 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Басівка на Сумщині, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу району вогневих позицій артилерійської батареї.
«Ворожий снаряд прилетів якраз там, де ми ховалися. Засипало нас усіх. Почали відкопуватися з того всього, бо закидало повністю землею, грудами. Повідкопувалися самі, почали його викопувати. Але, на жаль, Ігор загинув», - говорили потім побратими, з гіркотою загадуючи подробиці.
Похований 2 листопада 2024 року на Алеї Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.
Залишилися мати Надія Ярославівна, батько Богдан Іванович, дружина Анастасія, доньки Діана та Богдана.
«Треба, щоб не забували про його жертву. Він віддав життя за Україну нашу, за нас. Ігор завжди казав: «Головне, що вдома все добре, що вдома ракети не рвуться і все ціле. Треба боротися, нікуди не дінемося», — так після церемонії прощання з Героєм сказав один із побратимів.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 13 грудня 2024 року, Ігор Ірза посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
18 лютого 2025 року на фасаді Тернопільської школи № 9 (зараз Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-економічний ліцей №9 імені Іванни Блажкевич) було відкрито меморіальну дошку на честь випускника Ігоря Ірзи. Це знак нашої пам’яті та безмежної вдячності Герою, який став прикладом незламності духу та відданості Україні. Вічна пам’ять Захиснику!