Антонійчук Ярослав Олегович – 40-річний український військовик, солдат, старший майстер 2 ремонтної майстерні ремонтного взводу артилерійського озброєння ремонтної роти ракетно-артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону в/ч А 4941. Загинув 9 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на території Донеччини, в районі населеного пункту Ясенове Покровського району.
Народився Ярослав Антонійчук 1 листопада 1984 року в Тернополі. В 2001 році закінчив Тернопільську школу № 12 (тепер - НВК «Школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого»). Родина мешкала на «Дружбі», відтак все дитинство Ярослава минуло в цьому мікрорайоні. Тому і друзі всі в основному були ті, з якими ріс поруч та вчився в школі.
Після закінчення школи вступив на географічний факультет Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка, який закінчив у 2006 році.
Влаштуватися працювати за фахом не вдалося. Однак своє покликання у вмінні пояснювати, спілкуватися, знаходити спільну мову Ярослав відшукав у зовсім іншому. Відтак довгий час разом із батьком працював підприємцем на ринку, займався продажем продуктів харчування – чай, кава, інші товари. Завжди з приязню і симпатією ставився до кожного покупця, любив радити, підбирати те, що би підійшло якнайкраще. І люди також сприймали Ярослава дуже прихильно, знали, як хорошого продавця. Завдяки такому ставленню, завжди мав постійних клієнтів.
Весела, добра, світла, порядна людина, був привітний і доброзичливий. Дуже любив і цінував своїх батьків, був хорошим сином, завжди допомагав і по дому, і на городі. Не встиг, на жаль, зустріти у житті свою «половинку», але мав багато друзів, бо вмів і любив дружити.
Підтримував прекрасні стосунки з однокласниками, на зустрічах випускників завжди знаходив добре слово для кожного, цікавився життям, спілкувався і радів успіхам інших.
Але найбільшим захопленням Ярослава була фотосправа. Дуже любив фотографувати природу, вміючи помічати красу розквітлої квітки чи молодого зеленого пагона, та тварин. Особливо йому вдавалися на фото коти і собаки. Фотопортрети найрізноманітніших милих котиків і досі залишаються на сторінці Ярослава у соцмережах. Навіть уже будучи на фронті, «ловив» цікаві ракурси котів та собак для своїх імпровізованих коротких «фотосесій».
Ярослав Антонійчук свідомо став на захист України в час, коли країна найбільше потребувала своїх захисників. Не ховався, пішов до військкомату, як тільки прийшла повістка. Призваний на військову службу по мобілізації 25 вересня 2023 року Тернопільським ОМТЦК та СП Тернопільської області.
Загинув 9 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Ясенове Покровського району Донецької області, під час забезпечення національної безпеки і оборони, відданий Військовій присязі на вірність українському народові, виявивши стійкість і мужність щодо захисту незалежності України.
Побратими потім розповідали, що вибір іти того дня на завдання Ярослав зробив свідомо. Він так і сказав хлопцям: «Я піду, у вас діти, сім’ї, а в мене нікого немає». І на превеликий жаль, цей його бойовий виїзд був останнім.
Життя Ярослава Антонійчука стало прикладом відданості Україні та незламності духу. Він залишив по собі яскраву пам’ять як серед рідних та друзів, так і серед тих, хто разом із ним був на передовій, захищаючи наше майбутнє.
Похований на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій 14 січня 2025 року.
Залишились мама Тетяна Миколаївна та батько Олег Богданович, сестра Анастасія.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 28 лютого 2025 року, Ярослав Антонійчук посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя».