Гребеняк Андрій Богданович – 39-річний український військовик, солдат, стрілець-санітар 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 1-шої стрілецької роти, 46-тий окремий стрілецький батальйон 24-тої окремої механізованої бригади імені короля Данила, в/ч А 4084. Життя Героя трагічно обірвалося 30 грудня 2023 року від раптової зупинки серця.
Андрій Гребеняк народився 16 листопада 1984 року в Тернополі. Навчався спочатку в Тернопільській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 28, а закінчив вже 27-му школу.
З дитинства був бойовий, із загостреним почуттям справедливості, дуже високо цінував дружбу та товаришів. Вчився добре, хотів бути юристом, як старший брат, тому вступив на юридичний факультет Тернопільської академії народного господарства (тепер ЗУНУ). Потім перевівся на заочне відділення, відслужив у лавах Збройних Сил України.
Повернувшись після служби додому, визначаючись у житті, зрозумів, що робота з паперами - це не «його», а більше до вподоби працювати руками.
Пішов на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕ БОРДНЕТЦЕ Україна», працював з верстатами - успішно, добросовісно, демонструючи високу кваліфікацію, був відзначений премією. Однак від надмірного зорового перенапруження впав зір, тому роботу довелося змінити.
Влаштувався на будівництво – зводив у Тернополі храми – на «Дружбі» та на «Східному».
З початком повномасштабного вторгнення проходив вишколи та підготовку в Тернополі, готуючись воювати. «Я вдома сидіти не буду, не буду ховатися, піду на війну», - так Андрій говорив мамі. І коли отримав повістку, наступного ж дня, 6 лютого 2023 року, пішов служити.
«Андрій пішов за ідею, переконано і впевнено – захищати Україну», - говорив потім старший брат Руслан, з яким вони були дуже близькими – і за духом, і за переконаннями.
Був на Краматорському, Донецькому напрямках - Бахмут, Щербинівка, Констянтинівка.
За оцінками командування, проявляв себе з позитивної сторони щодо виконання наказів, дисципліни та військової честі. А побратими згадують Андрія Гребеняка, як безстрашного, хороброго воїна, який відважно виконував бойові завдання, коли треба було іти - йшов. Хлопці дуже цінували і поважали Андрія саме за ці його якості, за впевненість та рішучість, вміння брати на себе відповідальність та приймати рішення, переживати за інших, слухались його як старшого в команді.
«Такого, як Андрій, треба ще пошукати, - сміливого і відчайдушного», - говорили потім про нього друзі.
Якось із товаришем опинилися зовсім недалеко від розташування ворога, і Андрій так сказав тоді: «Ти як хочеш, але я залишаю біля себе дві гранати - в полон не здамся». Тоді хлопцям вдалося повернутися живими і неушкодженими.
«Не переживай, я обов’язково повернуся, і як закінчиться війна, відразу одружуся і будуть онуки, на яких ти так чекала», - заспокоював Андрій маму.
У грудні 2023 року нарешті отримав довгоочікувану відпустку, приїхав до Тернополя, був 15 днів вдома. А тоді – спішив повернутися на позиції. «Я вертаюся, - телефонував він хлопцям, - чекайте, як же я вас залишу».
Однак таки залишив, - 30 грудня 2023 року під час повернення з відпустки у військову частину, на місце її дислокації, у поїзді Львів-Краматорськ серце Героя зупинилося. Андрій раптово помер о третій годині ночі на руках у сержанта, з яким разом їхали на позиції, від серцевої недостатності.
Похований Андрій Гребеняк 6 січня 2024 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Залишилися мати Любов Олександрівна та брат Руслан.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 2 лютого 2024 року, Андрієві Гребеняку посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя».