Федоров Андрій Сергійович – 26-річний український військовик, солдат, старший механік рухомої майстерні обслуговування автомобільної техніки об’єднаної ремісничої майстерні 4 прикордонного загону Східного регіонального управління державної прикордонної служби України, в/ч 9951. Помер 30 листопада 2022 року під час несення служби у Харківській області внаслідок гострого порушення кровообігу, кардіоміопатії.
Андрій Федоров народився 8 січня 1996 року на Луганщині, у селі Верхня Покровка Старобільського району. В 2002 році пішов до місцевої Верхньопокровської школи, яку закінчив в 2011-му.
Навчався у вищому професійно-технічному училищі №93 міста Сєвєродонецька за спеціальністю «Механіка». В серпні 2014 році, захищаючи Україну, загинув батько Андрія - Сергій Федоров. На той момент юнак, якому щойно виповнилося 18 років, захотів залишити навчання і долучитися до одного з добровольчих батальйонів, аби іти воювати, як батько, продовживши його шлях. Однак мамі тоді вдалося вмовити сина вчитися далі, адже дуже була потрібна його підтримка.
В 2017 році родина переїхала до Тернополя. Після цього Андрій певний час попрацював в Польщі на заробітках, потім повернувся до Тернополя, влаштувався на Виробниче об’єднання «Ватра». В 2019 році сім’ї вдалося придбати квартиру, а от щоб заробити на ремонт, Андрій знову вирушив до Польщі.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, відразу вирішив повертатися додому, хоча мама і просила його залишатися там, намагаючись вберегти від війни. Але Андрій не послухався. «Я поїхав в Польщу, щоб заробити на свій дім, то для чого я буду заробляти, коли в мене його не буде!!!», - сказав він мамі. Дуже любив Україну і безпосередньо Тернопіль, вважав це місто своїм домом!
На початку березня 2022 року повернувся, залишив речі на порозі квартири і відразу пішов до військкомату. 15 березня 2022-го підписав контракт у прикордонні війська. А валізу так і залишив вдома нерозібраною, сподіваючись швидко повернутися...
Перебував на Харківському напрямку, захищаючи східні рубежі держави, безпосередньо брав участь в обороні міста Харкова, залучався до будівництва оборонних споруд і як механік за спеціальністю - до ремонту техніки.
Добрий, співчутливий, спокійний і надійний! Командир казав, що завжди міг покластися на нього у вирішенні поставлених завдань.
«Дуже щиро реагував на події, що з ним відбувалися, на обставини, на ситуацію. Практично, все перепускав через себе», - розповідає мама. Коли на кілька днів відпустили у відпустку додому, не міг сидіти на місці, все рвався назад, до побратимів, аби бути там, де, на його думку, він найпотрібніший.
Потім знайомі не раз говорили, що Андрій, як син загиблого Героя, міг і не йти сам служити. «Але він не міг НЕ піти», - наголошує мама Тетяна Олексіївна, яка так хотіла втримати сина вдома, але не змогла...
Хоча і все одно не втримала – війна вплинула на Андрія Федорова так, як ніхто навіть і не сподівався: 30 листопада 2022 року, коли воїн перебував на позиціях на Харківщині, серце Андрія раптово зупинилося - просто не витримало…
Похований Андрій Федоров 5 грудня 2022 року у Тернополі, на міському кладовищі на вулиці Петра Батьківського, на військовому секторі.
Залишились мама Тетяна Олексіївна, сестри Ірина та Мирослава.
За вагомий особистий внесок у становлення української державності та особисту мужність і героїзм у виявленні у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 19 грудня 2022 року, Андрію Федорову посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя».