Іванців Андрій Петрович – 53-річний український військовик, головний сержант, начальник варти стрілецького взводу стрілецької роти І-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної Гвардії України. Загинув 15 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Гродівка Покровського району Донецької області.
Андрій Іванців народився в Тернополі 13 травня 1971 року. Все життя мешкав на Східному, на бульварі Данила Галицького. Вчився у 15-тій школі. З дитинства любив Тернопільський став і водні види спорту. З 14-ти років займався у яхт-клубі тодішнього інституту ВПКТІ «Світло», тренувався на вітрильних яхтах та вітрильних дошках – віндсерфінгу.
Після закінчення 9-го класу вступив до Теребовлянського училища культури, на відділ духових інструментів за класом саксофону. Успішно закінчив цей навчальний заклад і вступив до Рівненського інституту культури.
Разом із друзями грав у Тернополі в рок-н-рольному гурті «Коктейль», який разом створили. У складі цього колективу Андрій брав участь у концертах, записах, фестивалях та інших мистецьких подіях, що відбувались у місті.
Впродовж кількох років працював в Тернопільській школі № 28, займаючись художньою самодіяльністю.
Потім їздив на заробітки за кордон, займався ремонтами, працював на будівництві, і все одно знаходив час для музики.
Мав прекрасну сім’ю – дружина Ірина та син Владислав, ті близькі люди, з якими завжди знаходив любов, розуміння та підтримку, для кого хотілося працювати, досягати, а коли почалась війна, - кого захищати і за кого воювати.
Веселий, компанійський, товариський, легкий на підйом, світлий за натурою, дуже позитивний, добрий, надійний, порядний та спокійний, Андрій надзвичайно любив людей, любив жартувати, дружити, спілкуватися, робити іншим приємне. Ставився до життя з легкістю, завжди намагався бачити щось хороше у ньому. Недарма друзі ще з училища придумали йому прізвисько «Чікі», бо він так любив говорити постійно: «Не переживайте, все буде «чікі!», тобто “все буде добре”»! І потім слово «Чікі» стало його позивним…
З початком повномасштабного вторгнення якраз перебував в Україні. І вже 4 березня 2022 року Андрій Іванців, виконуючи свій обов’язок громадянина і справжнього патріота, який доводить свою любов до України не словами, а реальними справами, долучився до лав Збройних Сил України. Служив у в/ч №3002 НГУ спочатку в Тернополі, а потім отримав призначення боронити від ворога рідний край на східному напрямку.
«Все буде «чікі!», – з переконаністю сказав у телефонній розмові рідним Андрій Іванців, в черговий раз вирушаючи на передову. На жаль, ці його слова виявились останніми… Мужній воїн прийняв свій останній бій 15 листопада 2024 року на Донеччині, поблизу смт Гродівка. Спочатку родина отримала повідомлення, що Іванців Андрій Петрович зник безвісти під час виконання бойового завдання. Однак сподівання на те, що захисникові вдасться повернутися цілим і неушкодженим, були марними.
Рідні, друзі та знайомі прощалися з Андрієм Іванцівим 30 листопада 2024 року. Похований на Алеї Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.
Залишились дружина Ірина Володимирівна, син Владислав, сестра Ольга.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 13 грудня 2024 року, Андрію Іванціву посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя».