Погорілий Микола Ігорович – 39-український військовик, старший солдат, оператор-топогеодезист самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону, в/ч А3215. Загинув 4 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання, в районі населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області.
Микола Погорілий народився 24 січня 1985 року в місті Бішкек (Киргизстан). Син кадрового офіцера - майора Ігоря Миколайовича Погорілого, який у 1986 році загинув в Афганістані. Брат багаторічної пластової вихованиці Зоряни Удич. До загибелі батька проживав разом із сім’єю в місті Бішкек, а після вони повернулись до України та оселились у місті Тернополі.
Микола навчався у Тернопільській загальноосвітній школі №19, а в 2001 році закінчив навчання у школі № 21. Здобув вищу освіту за фахом юриста у Тернопільській академії народного господарства (зараз – Західноукраїнський національний університет), очолював студентський парламент вишу. В юнацькі роки захоплювався кікбоксингом, відвідував відповідну секцію.
Працював юристом фінансового управління Тернопільської ОДА. Згодом був заступником начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Тернополі.
Микола Погорілий - вихованець Пласту, пластун новак в гнізді ч.15 «Володарі ночі» (братчик пл. сен. Богдан Олексій, ЦМ) в станиці Тернопіль. Учасник кількох новацьких таборів, зокрема в селі Кутянка та на пластовій оселі «Сокіл» в Карпатах у 1996 році. Перейшовши в юнацтво, спершу належав до 13 куреня ім. Олекси Довбуша (виховник Олег Сиротюк), а згодом - пластун гуртка «Характерники» 51 куреня ім. Святослава Завойовника (виховник ст. пл. скоб Роман Гафійчук). Учасник пластових таборів, мандрівок та акцій. Пластову присягу склав на заході «Листопадовому Зриві» 1 листопада 1999 року на Микулинецькому цвинтарі Тернополя біля могили Українських січових стрільців. Активно пластував орієнтовно до 2001 року.
Зі слів Василя Кузика, зв’язкового 51-го куреня юнаків імені Святослава-завойовника тернопільського Пласту: «Микола був юнаком, який знав чар пластування, любив природу, любив квіти, любив мандрівки. Ще коли почалася АТО, він тоді пішов. І фактично, він в той час постійно присвячував себе військовій справі і захисту України».
До лав Збройних Сил України вступив за контрактом в 2018 році. Військовим став в віці 33 років. Саме в такому віці в Афганістані загинув його батько – майор Ігор Погорілий. Служив у 44-тій окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Одразу після завершення контракту підписав його вдруге 30 січня 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення.
Став на захист України і ні на мить не сумнівався у правильності свого рішення, залишив позаду цивільне життя, щоб виборювати для України свободу і незалежність.
Виконував службові завдання у Волинській, Житомирській, Донецькій, Запорізькій, Сумській областях.
Загинув Микола Погорілий вночі 4 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу противника по вогневих позиціях артилерійського взводу поблизу населеного пункту Погребки Курської області.
«Разом жили в одній хаті, виконували одні бойові завдання. Я був командиром в Миколи. Він був моїм помічником. Разом воювали три роки на Донбасі. Людина була весела, добра, щира. Найголовніше - він більше думав про колектив, про друзів, ніж про себе. Про сім’ю думав. Щовечора старався подзвонити до мами, до сина», - згадує побратим Олександр Тіунов.
Поховали Миколу Погорілого 8 вересня 2024 року на Алеї Героїв у Тернополі.
Залишились мати Софія Володимирівна та син Ігор, сестра Зоряна, колишня дружина Анастасія.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 19 вересня 2024 року Миколі Погорілому посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя».