Білостоцький Антон Юрійович – 35-річний український військовик, лейтенант поліції, інспектор взводу №1 батальйону №2 полку управління поліції особливого призначення №1 (штурмовий полк «Сафарі») Департаменту поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», позивний «Ван Дамм». Загинув 29 червня 2024 року під час виконання бойового завдання у відсічі збройної агресії російської федерації проти України поблизу міста Торецьк Бахмутського району Донецької області.
Антон Білостоцький народився 26 вересня 1988 року у Львові, але згодом його родина переїхала до Тернополя. Закінчив військовий ліцей у Львові, а вищу освіту здобув у Львівській Політехніці.
«Після навчання Антон повернувся у Тернопіль. Тоді саме почалася Революція Гідності. Мій чоловік був активним її учасником. Їздив з друзями в Київ, приходив на акції протесту в Тернополі. Він був національно-свідомою людиною, патріотом своєї країни», - йдеться у розповіді дружини Світлана в матеріалі для «Укрінформу».
Після початку повномасштабного вторгнення Антон Білостоцький добровольцем пішов на війну. «Він став на захист нашої держави у лютому 2023 року. Обрав штурмову бригаду «Лють». У них була гарна, ґрунтовна підготовка. Він був призначений інспектором взводу, у червні 2023 року отримав звання лейтенанта поліції», - пригадує жінка.
У Антона був позивний «Ван Дамм». Так його назвали побратими через те, що, де б він не був, постійно займався спортом. «Навіть після полігону, після навчань чи тренувань. Хлопці вже падали з ніг, йшли спати чи відпочивали, їли. А він ще міг пробігти 5-10 км, робити вправи. Він був фізично витривалий і чудово тримався у складних умовах», - розповідає дружина.
З листопада 2023 року тернополянин воював на найгарячіших напрямках Донеччини та Луганщини. Але ніколи не скаржився на життя, ніколи нічого поганого нікому не розказував. «Коли спілкувалися останній раз, він казав: «Брате, все добре, все добре». Може щось і бачив, звісно, погане, бо на війні хорошого мало. Але розмовляв тільки про позитивне. Завжди казав: «Все буде добре. Все буде Україна», - згадує його двоюрідний брат Антон.
За словами дружини, не маючи медичної освіти, військовий пройшов курси бойового медика і рятував життя побратимів на бойових позиціях.
«Не було кому надавати нам першу медичну допомогу. І наш герой, наш Антон, зголосився, не маючи медичної освіти, а маючи лише залізний характер. Бо навіть просто побачити рани, які ми отримали на наших кінцівках від вибуху протипіхотних мін, це вже було жахіття. Але він зупинив кровотечі, зняв турнікети з наших кінцівок. І, відповідно, залишив нам руки й ноги, наскільки це було можливо», - згадує побратим з позивним «Чуб» історію про те, що коли отримав поранення, Антон Білостоцький протягом семи годин надавав допомогу йому і ще чотирьом бійцям.
«Він не просто ніс службу. Він розумів, що ціль його життя — врятувати інших. Врятувати життя побратима, надати допомогу, зробити все можливе, залізши у всі можливі і навіть неможливі гарячі точки для того, щоб виконати обов’язок медика. Виконати свій обов’язок перед Богом і перед побратимами. Від перших слів спілкування з ним було зрозуміло, що це людина, яка за найтяжчих обставин не покине, не відійде і не злякається, не підведе», -капелан полку Микола Мединський говорить, що Антон часто ризикував життям, щоби врятувати побратимів.
8 січня 2024 року його нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного «За збережене життя».
«Мій чоловік був надзвичайним оптимістом, всіх підтримував, ніколи не впадав у відчай та не здавався. Під час його останнього виходу на позиції, коли його, пораненого, несли хлопці, щоб евакуювати, він просив їх зупинитися, щоб вони трохи відпочили, казав, що з ним все буде добре», - пригадує Світлана.
Життя Антона Білостоцького обірвалося 29 червня 2024 року в бою поблизу міста Торецьк на Донеччині через отримані кульові та осколкові поранення.
Похований 3 липня 2024 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Залишилася дружина Світлана Віталіївна, мама Галина Павлівна та брат.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 7 червня 2024 року, посмертно отримав звання «Почесний громадянин міста Тернополя».