Сніткус Артур Романович - 36-річний український військовик, сержант, кулеметник 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-гої стрілецької роти військової частини А 7364. Загинув 7 червня 2024 року поблизу населеного пункту Новоолександрівка Покровського району Донецької області внаслідок мінометного обстрілу в ході виконання бойового завдання та службових обов’язків із захисту територіальної цілісності і сувернітету України.
Артур Сніткус народився 13 травня 1988 року в місті Калінковичі Гомельської області (республіка Білорусь). Жив у Тернополі. Був учнем Тернопільської обласної експериментальної комплексної школи мистецтв імені Ігоря Герети. Український артист, художник, стиліст, музикант, представник квір-андеграунду. Активно долучався до мистецьких заходів в різних куточках України. Учасник мистецьких майстерень у Києві, Одесі, інших містах. Належав до київської спільноти «Джерело», створював електронну музику. Знявся у фільмі «Зсув» (2016) Олексія Радинського.
Друзі згадують Артура як надзвичайно відкриту, вільну та чуйну людину. «Ти наш душевний легендарний янгол. Твій прекрасний голос завжди був сповнений енергії та сил, які ми завжди зберігаємо в наших серцях у пам’яті про тебе», — ділиться спогадами координаторка культурних проєктів Наталія Мартиненко.
«З Артуром ми познайомились в 2011 році. Це була випадкова, але дуже яскрава зустріч. Пам’ятаю, як він мене одразу вразив своїм неперевершеним почуттям гумору, відкритістю та артистизмом… Поруч з ним завжди було тепло і затишно. Людина непересічної долі, яскравий, харизматичний, талановитий, провокуючий, справжній артист з усіма притаманними для такої людини перевагами і недоліками», — пишу фотограф і художник Саша Курмаз.
«Він, насправді, був дуже впертий. Він був дуже сміливий. Він не хотів, щоб йому чимось допомагали. Тобто, він сам розбирався з тою ситуацією, в яку потрапив і з гідністю приймав все, що з ним відбувається. Він співав — це його був основний прояв у мистецтві. Він просто перформер. У всьому проявлялося: і в тому як він виглядав, що він робив, що казав, як він взагалі жив. Це його і було мистецтво», - розповідає його подруга, тернополянка Люся Дрозд.
«Ми разом і виступали, і займалися якимись веселими справами. Він був дуже яскравою і неординарною особистістю. Чи не найяскравішою серед тих, кого я знаю в Тернополі. Дуже шкодую, що менше спілкувалися з того моменту, як він став військовослужбовцем. Коли він став військовослужбовцем, шкодую, що не встиг чимось допомогти чи ще щось, чим би міг бути корисним. От за цим шкодую», - ділиться спогадами тернопільський музикант Лесик Драчук, який товаришував з Артуром більше двадцяти років.
Артура Сніткуса мобілізували в жовтні 2022 року. Життя захисника обірвалось 7 червня 2024 року на Донеччині.
Похований 13 червня 2024 року на Алеї Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.
Залишилась мама Алевтина Олександрівна.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 2 серпня 2024 року Артуру Сніткусу посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя».