Куць Тарас Михайлович - 29-річний український військовик, солдат, номер обслуги 3-го механізованого взводу 1-ої механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини А 0536. Серце героя перестало битися 24 березня 2024 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.
Народився Тарас Куць 28 лютого 1995 року в Тернополі. Навчався в загальноосвітній школі №9. Після закінчення школи поїхав до Києва, вступив до Київського політехнічного інституту.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, у вересні 2023 року був призваний на військову службу за мобілізацією, відтак, не маючи військового досвіду, вступив до лав Збройних сил України. Мужньо боронив нашу землю, показуючи приклад незламності духу українських воїнів.
Тарас Куць загинув 24 березня 2024 року під час виконання бойового завдання із забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації, відданий Військовій присязі на вірність Українському народові, поблизу населеного пункту Водяне Покровського району Донецької області, - життя захисника обірвав уламок ворожого снаряда.
Родич Михайло Новосад ділиться спогадами: «Він був досить вихованою, грамотною, толерантною людиною. Поважав старших. Старався допомогти».
Тітка Ольга Рибакова розповідає: «Для мене це дуже велика втрата. Він до мене завжди приходив: «Тьотю Олю, тьотю Олю, які у вас плани, що ви робите?». Він для мене, як друга дитина був. Його покликали, і він одразу пішов. Хоча, наскільки я знаю, він ніколи не казав, що він такий патріот. В душі він дійсно був патріотом. Це точно».
Мати Тараса – Мирослава, каже, що про життя у війську син не розповідав. «Нічого він нам не говорив. Він не казав, де він є, аби я не переживала. 18 березня він приїхав в Київ. Казав: «На чотири дні мене, мамо, відпустять». А відпустили тільки на два. Подзвонили йому, сказали повертатися. Я приїхала до нього в Київ, побула з дитиною ніч і цілий день, один день. І надвечір його провела. І потім чекала дзвінка. Дзвінків нема. А потім мені подзвонили і сповістили про таку подію. Він був один син у мене. Неодружений. Я вже не буду ні мамою, ні бабусею».
Матері Тараса Куця вручили державний прапор і грамоту пошани та скорботи від головнокомандувача Збройних сил України.
Похований 5 квітня 2024 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Залишилася мати Мирослава Степанівна.
За мужність і відвагу, згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради, Тарас Куць посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя».