Ірзайкін Микола - 35-річний український військовик, солдат в/ч А2900. Помер 9 лютого 2024 року від гострої легенево-серцевої недостатності, перебуваючи в навчальному центрі в Житомирській області, де був курсантом навчального взводу.
Народився Микола Ірзайкін 20 лютого 1988 року в місті Уренгой (Росія). Із сім’єю переїхав до Тернополя. Навчався в Тернопільській загальноосвітній школі № 24, закінчив Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя.
Був спокійним і дружелюбним, гарно вчився та любив життя. Працював штампувальником у ТОВ «Шредер».
Коли розпочалась війна, Микола Ірзайкін поза роботою на підприємстві, займався волонтерством. Зокрема, брав участь у благодійному проєкті «Жовтий фартух» - приносив та роздавав безкоштовні обіди для потребуючих. «Коля був, добрим і чуйним. Попав до нас у волонтерську команду, сам підійшов і запропонував яблука принести. Щонеділі приносив ящик яблук. Коли не вистачило людей на роздачу їжі, то допомагав видавати її. Коли ми ближче познайомилися, то виявилося, що яблука не його, а він їх купує на ринку. Він хотів для людей смаколик зробити. Завжди був усміхнений і небайдужий», — розповів координатор проєкту «Жовтий фартух» Сергій Кічула.
«Ми були в одній команді волонтерів проєкту «Жовтий фартух», де кожну неділю роздаємо безкоштовні обіди потребуючим. Рідко, коли він був відсутній. В нього були підопічні, яким він допомагав особисто. Це була добра та чуйна до чужого горя людина із надзвичайно світлою душею. Сумно та болісно, що втрачаємо найкращих», — продовжує розповідати про Миколу Ірзайніка в інтерв’ю для «Суспільного» волонтерка проєкту «Жовтий фартух» Вікторія Ліщинська.
Мобілізували Миколу до лав ЗСУ 1 лютого 2024 року і відправили на навчання в Житомирську область, де 9 лютого він помер від легенево-серцевої недостатності.
Відтак, ангелом повернувся додому воїн Микола Ірзайкін, який назавжди залишиться у серцях рідних і друзів мужнім захисником, що щиро любив Батьківщину.
«Це була людина, яка могла завжди допомогти, прийти на допомогу. Його хоч до серця прикладай. Він був найкращим батьком і найкращим чоловіком, сином і братом», - згадують рідні.
«Знаю його з першого класу. Гарна, розумна дитина була. Вчився на відмінно. Закінчив школу із золотою медаллю. Потім політехнічний виш. До всіх ставився з повагою», - згадує мама одного з однокласників Миколи.
Сестра Марія Куліковська розповіла, що в останньому повідомленні до своєї матері, яка хворіла, Микола Ірзайкін просив дочекатися його з війни. Він написав: «Привіт, Мамуля. Життя цікавіше за будь-яке кіно. Ось у мене починається нова роль військового. Значить, буду служити. Я вірю, що всім керує Бог. Він краще знає, що мені потрібно для еволюції душі. Моя задача — сумлінно виконувати свої обов’язки. Люблю Тебе, моя Мама. Хочу, щоб ти дочекалася мене. Тож живи!»
Похований Микола Ірзайкін 13 лютого 2024 року на тернопільському кладовищі, що поблизу села Довжанка.
Залишилися батьки, дружина Оксана та дві доньки – Ярина та Дарина, сестра Марина.