Кондратюк Ярослав – 28-річний український військовик, головний сержант мотопіхотного взводу, в/ч А1556. Загинув 21 травня 2022 року біля села Гуляйпільське Пологівського району Запорізької області.
Народився 1 листопада 1993 року в селі Великі Дедеркали, нині Великодедеркальської громади, Кременецького району Тернопільської області. Проживав в місті Тернополі, навчався в загальноосвітній школі № 16. Ще у школі планував стати військовим і віддав цій справі понад третину життя.
Пішов служити у ЗСУ жовтні 2012 року, коли йому виповнилося лише 19 років. Спершу на строкову службу, згодом за контрактом, був зарахований до 30-ої ОМБр, де служив з квітня 2013 року до листопада 2021 року. Далі служив у мотопіхотному батальйоні «Ведмеді» 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. За час служби пройшов шлях від солдата до головного сержанта роти.
«Наш Славчик, Славунчик, Славунятко, як ми його називали, був цілеспрямованим, завжди досягав того, чого хотів. Він з дитинства хотів стати офіцером. Сам пішов у військкомат, сам взяв собі повістку й із задоволенням пішов в армію. Він завжди казав, що то моя хата, мій дім, – розповідає мама Ольга Кондратюк. - Коли ми приїхали на присягу, не могли впізнати сина. Він подорослішав, став самостійним, зібраним, відповідальним. Дуже радів, що став воїном і багато розповідав про життя в казармі, про нових друзів, командирів. Він взяв позивний «Тернопіль», адже дуже любив своє місто. Саме в армії пройшла вся його юність. Він майже десять років свого життя віддав військовій службі».
«Війна для нас почалася 8 березня 2014 року, коли підрозділи сина після анексії Криму росією першими перекинули на Красноперекопський перешийок, щоб стримувати російську навалу. Після цього їх відправили як штурмову роту на Луганщину – вони виводили з оточення інші бригади, - далі згадує мама. - Ярослав завжди пишався своїми командирами, сержантами. Наголошував, що йому пощастило з ними, що вони підготували воїнів морально і фізично до реальних бойових буднів»,
«Його побратими, які приїздили до нас після загибелі сина, розповідали, що для нього служба була його життям. Він жив цією справою. Така була його позиція. Він пройшов Дебальцеве, Степанівку, Світлодар, Красногорівку. У свої 28 років прожив дуже багато. І завжди пишався тим, що служить в армії і стоїть на захисті своєї країни. Він не мав військової освіти, але дуже багато вчився, читав тактичну літературу. Був надзвичайно допитливим і мав чудову пам’ять. Ротний, який був у Ярослава останнім, казав, що син чималому його навчив. Він прийшов на службу після військового училища, і Ярослав ділився з ним своїм досвідом, знаннями, які здобув самостійно. На фронті син зустрів своє кохання – парамедикиню Женю. Ми з нею познайомилися вже на похороні Ярослава», - каже мама Ольга Кондратюк.
З дитинства дуже любив читати. І на фронті не забував про це захоплення. У батьків є фото, де Славко у бліндажі читає книгу.
«Він любив фантастику, пригоди. Одна з улюблених книг «Пригоди бравого солдата Швейка» - вона завжди була з ним. Коли читав, то так щиро сміявся, що чутно було на всю хату. Він насолоджувався цією історією, далі розповідає пані Ольга. - А ще Ярослав дуже любив собак. На фронті врятував цуценятком собаку Дрейка, він три роки жив з ним на позиціях у зоні АТО. Пізніше привіз додому, і Дрейк досі живе з нами. Ще один його улюбленець - аргентинський дог Оскар, який теж був з ним на службі».
«А ще син був дуже відповідальним і завжди дотримувався обіцянок. Коли Славчика проводжали в армію, я його дуже просила, щоб він не курив. Адже воїнам потрібні сили. Після першої ротації у 2014 році він хвалився, що йому заздрили всі, хто палив. Сигарет не було, тож інколи на позиціях курили навіть суху траву, листя. А син до самої загибелі не курив, як і обіцяв мені», - додає мама.
«Він завжди був за правду. Військовим хотів бути зі школи. Він здобув свою мрію, але, на жаль, вона дуже швидко закінчилася… Славік не дозволяв нікому сумувати, чудово володів словом і дуже любив тварин. Я вдячна його батькам Ользі і Сергію за те, що виховали сина-патріота. Це дуже важка втрата», - розповідає вчителька Людмила Присяжнюк.
«Ярослав Сергійович під час проходження служби ніколи не шукав легких шляхів та завжди готовий був брати на себе відповідальність в будь-яких умовах, проявляв високий професіоналізм, чесність та повагу до побратимів», – говорить офіцер Віктор Білас.
«Востаннє я з ним спілкувалася в день його смерті по телефону вранці. Він сказав, що перетелефонує мені ввечері, але не перетелефонував. Так було і раніше, тому я не переймалася, бо там не було зв’язку. Але наступного дня перетелефонували його друзі і сказали, що він загинув», - каже наречена Євгенія.
Загинув 21 травня 2022 року під час артилерійського обстрілу під Запоріжжям. Побратими повідомили, що він отримав важке поранення у бою. Йому наклали два турнікети, але, на жаль, була сильна кровотеча і врятувати Героя не вдалося.
Похований Ярослав Кондратюк 30 травня 2022 року на Алеї Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.
Залишилася мати Ольга Ярославівна, батько Сергій Ростиславович, наречена Євгенія.
Нагороди: нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» II ступеня, медаль «Захиснику Вітчизни», нагрудний знак Міністерства оборони України «За зразкову службу», нагрудний знак «Учасник АТО», пам'ятний нагрудний знак 30-ї окремої механізованої Новоград-Волинської бригади, медаль «За жертовність і любов до України», нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня.
Почесний громадянин міста Тернополя (22.08.2022, посмертно).
У статті використано матеріали «Суспільне Тернопіль» та «УкрІнформу».