Віталій Дерех - 34-річний український військовослужбовець, молодший сержант, командир протитанкового відділення 3-го окремого батальйону спеціального призначення 1 ОБрСпП ім. Івана Богуна, журналіст, митець, пластун, лицар куреня «Орден Залізної Остроги». Загинув 28 травня 2022-го року внаслідок ворожого авіаудару в населеному пункті Миронівський Бахмутського району Донецької області.
Віталій Дерех народився 3 вересня 1987 року в місті Тернополі. Навчався у місцевій середній школі №6. До «Пласту» вступив у семирічному віці. Належав до гуртка «Сірі вовки» 29-го куреня ім. Ю. Старосольського, згодом пластував в 77 курені УПЮ ім. Івана Гавдиди, де і був впорядником, коли перейшов в старші пластуни. Учасник та інструктор у військово-патріотичному таборі «Легіон».
Після закінчення школи Віталій Дерех навчався у Галицькому коледжі імені В. Чорновола за спеціальністю «Видавнича справа та редагування». У 2006-му році вступив до Академії друкарства у Львові, де здобув фах редактора. Після закінчення навчання Віталій впродовж 8 років працював журналістом у тернопільському виданні «20 хвилин», що входить до групи «РІА медіа». Влітку 2013-го їздив у редакційну експедицію до Африки і Мадагаскару.
У 2013-2014 роках Віталій Дерех був активним учасником Революції гідності в складі 15-ї сотні Самооборони Майдану, що складалася переважно із пластунів. Водночас працював на Майдані як журналіст. Робив репортажі з Києва, надсилав до редакції фото і відео. Рятував людей на Інститутській 20 лютого.
Весною 2014 року вступив добровольцем в батальйон «Айдар», де воював до липня 2015 року. У 2016-2018 роках працював рятувальником у Муніципальній варті в Івано-Франківську.
З початком повномасштабного вторгнення, в лютому-березні 2022-го у складі розвідгруп Віталій виконував завдання на окупованих територіях Київської та Житомирської областей. З квітня 2022 року, вже як молодший сержант і командир протитанкового відділення протитанкової батареї 3-го батальйону 1-ї Окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна, приймав участь у бойових діях на східному фронті під Попасною і на Світлодарській дузі.
Керував розрахунком протитанкових засобів, з яким ліквідував не одну одиницю ворожої техніки та особового складу. Врятував життя багатьох побратимів.
Похований 2 червня 2022 року у місті Тернополі, на Пантеоні Героїв Тернополя на Микулинецькому кладовищі.
Залишилась мама Олександра Богданівна, кохана дівчина Дарина.
«Він влучно керував розрахунком ПТРК, з яким ліквідував не одну одиницю ворожої техніки та особового складу рф. Був прикладом для всіх військовослужбовців, котрі несли службу поруч з ним. Викладав військову справу усім, хто того бажав, від вибухової справи до тактичних переміщень. Виконував завдання не тільки свого підрозділу, неодноразово ходив у розвідку на позиції ворога. Знищував вибухові загородження ворога на шляху українського війська, хоча і не був сапером. Ефективно нищив ворога та у вільний час навчав інших досягати аналогічних результатів. Він любив Україну і знав, що ми переможемо», — пише Едуард Ростковський.
Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (6 вересня 2016 року) у складі батальйону «Айдар».
Почесний громадянин міста Тернополя (22 серпня 2022 року, посмертно).
8 липня 2023 року посмертно присвоєно звання Герой України з врученням ордену «Золота Зірка».
Почесний громадянин Тернопільської області (2023 рік, посмертно).