Олександр Орляк — український військовик, молодший сержант, командир гармати 128-ої окремої гірсько-піхотної Закарпатської бригади (Мукачево). Загинув 6 лютого 2015 року під час виконання бойового завдання від поранення осколком гранати поблизу міста Дебальцеве Донецької області.
Героєві назавжди залишилося 25 років.
Олександр Орляк народився 6 вересня 1990 року в місті Тернополі в родині Володимира та Лесі Орляків. Навчався у Тернопільській ЗОШ №5. Закінчив Тернопільський кооперативний торгівельно-економічний коледж за спеціальністю «Кухар-кондитер». Працював у закладах громадського харчування Тернополя, мріяв відкрити власний ресторанний бізнес.
З дитинства хлопець цікавився історією, любив військову справу, розповіді про боротьбу українського народу за волю, не сприймав гучних гасел.
В 2009 році вступив до лав Збройних сил України. Як згадує мама Леся: «Син мені зателефонував і сказав: «Ти тільки не хвилюйся. Я уже пройшов медобстеження і йду в армію». Вечором розмовляю з ним, запитую, чому так вчинив, його ж ніхто не примушував. Сашко відповів, що йому не потрібні проводи. І це його свідомий вибір».
Служив в артилерійських військах. За час служби отримав багато подяк від командування, що дуже радувало батьків.
Був учасником Революції Гідності в Тернополі.
В серпні 2014 року вирушив у зону АТО під час 3-ої хвилі мобілізації. Ось як розповідає волонтерка Христина Феціца про свою першу зустріч із Сашком, коли приїхала на Схід із волонтерською допомогою: «Олександр зустрічав нас із щирою посмішкою на обличчі, у шапці-вушанці, і тоді я про себе подумала, що він ще зовсім юний».
Загинув 6 лютого 2015 року року у бою поблизу міста Дебальцево Донецької області.
Із спогадів побратимів Олександра: «З боку російських окупанті ввівся наступ. У наших вже не було чим оборонятися. Сашко вибіг з бліндажа, щоб набрати зарядів до ручного протитанкового гранатомета, і в той момент його смертельно поранило. Хлопці зв’язали ремені до автомата і намагалися кинути, щоб він вхопився за них, і затягти в окоп. Але Сашко не зміг цього зробити. Тоді один з побратимів, його теж звали Саша, виліз з окопу і затягнув у безпечне місце. Сашкові вкололи адреналін, він попросив пити і через 40 хвилин його не стало».
Поховали Олександра Орляка 11 лютого 2015 року в Тернополі, на Меморіалі загиблих АТО на Микулинецькому кладовищі.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Олександр Орляк посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
В 2015 році отримав звання «Почесний громадянин міста Тернополя» (посмертно), а в серпні 2022 року став «Почесним громадянином Тернопільської області» (посмертно).
28 травня 2015 року на фасаді Тернопільської загальноосвітньої школи № 5 відкрили пам’ятну дошку Олександрові Орляку.
В 2019 році отримав вищу відзнаку ВО «Країна» - орден «Лицарський хрест добровольця» (посмертно).
Залишилися батьки та молодший брат Андрій.
Мама Героя – Леся Орляк написала книжку«Ти зробив усе, що міг», яку присвятила найріднішій людині – синові Олександру. За її словами, книга покликана показати бодай фрагмент новітньої історії, щоб залишити для нащадків спогад про сучасних героїв, про сучасних молодих хлопців, які відклали на задній план свої плани на майбутнє, взяли до рук зброю та пішли захищати Батьківщину.