Микола Курик – 19-річний український військовослужбовець, солдат в/ч А0336, позивний «Калаш», учасник російсько-української війни. Загинув 31 березня 2022 року на Київщині під час виконання бойового завдання.
Народився 18 грудня 2002 року в місті Тернополі. У 2009 році пішов у перший клас Львівської приватної школи Святої Софії. Після повернення батьків до Тернополя, продовжив навчання у школі № 24. Паралельно навчався в художній школі імені Михайла Бойчука. У 2016-2018 роках вчився у Стовп’язькій загальноосвітній школі на Київщині. Був активним учасником усіх шкільних заходів, різних конкурсів та спортивних турнірів, де як переможець отримував дипломи та почесні грамоти.
Захоплювався риболовлею.
З дитинства мріяв про військову кар’єру, тому в 2018 році вступив до Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут.
Микола Курик пішов на фронт у перші дні повномасштабної війни. Служив у добровольчому батальйоні спецпідрозділу «Сонечко УПА» розвідником. Брав участь у військових розвідувальних вилазках в Ірпені, Гостомелі, Бучі.
«В ньому палало полум’я. Його привели мама з татом. Я зранку збирався на війну, це було 25 лютого, я сказав, що взяти із собою. В 6 ранку ми були готові. Перші бойові дії він проводив зі мною. Він мені був сином. Просив в мене поради. Ми ночами сиділи, і я його вчив», - розповів заступник командира диверсійно-розвідувальної групи добровольчого батальйону «Сірий» у коментарі для «Суспільного».
«Завжди був на позитиві. Заряджений енергетично. Микола був завжди за Україну. Є багато людей, які повтікали, а тут хлопчина прийшов і хотів мати все хороше. Він був класним і залишиться класним. Він завжди в нас у душі. Отут всередині. В мене син росте малий. Я хочу, щоб він теж мав такий характер, як мій побратим», - говорить побратим з позивним «Морпіх».
«Він був сміливий, ініціативний, дисциплінований, всюди намагався бути першим. Не дивлячись на свій вік, він був уже дорослим сформованим чоловіком. Під час оборони Києва ми провели операцію в «Рудому лісі», Микола брав у ній найактивнішу участь. Наші воїни на надувних човнах Київським морем запливли до Чорнобиля, де була база росіян. Пішки таємно дістались до того лісу і встановили на їхню техніку декілька вибухових пристроїв, потім відійшли та дистанційно їх підірвали. Росіяни, не розуміючи, що коїться, відкрили безладну стрілянину на всі боки й воювали самі із собою до шостої ранку», - сказав командир добровольчо-розвідувального батальйону Руслан.
Загинув Микола Курик 31 березня 2022 року у боях біля міста Києва. За неофіційною версією, це сталося під час зачистки одного з передмість столиці. Він з честю виконував свій професійний обов’язок. Ворожий танк із засідки вистрелив у машину українських військовиків.
Похований 8 квітня 2022 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Посмертно Микола Курик отримав відзнаку від Головного управління розвідки «За бойові заслуги», кавалер ордена «Лицарський Хрест Добровольця» (2022 рік, посмертно), нагороджений медаллю «За бойові заслуги», орденом «Івана Сірка» І ступеня.
Почесний громадянин міста Тернополя (2022 рік, посмертно).
На фасаді Стовп’язької гімназії на Київщині в пам’ять загиблого випускника Миколи Курика встановлено меморіальну дошку.
Мама Героя Софія Рондяк-Курик опублікувала на своїй сторінці у соцмережах вірш, присвячений сину.
…Він йшов на війну, мій син найдорожчий.
Упевнений, світлий, такий вже дорослий.
І я проводжала, і серце стискалось,
Воно відчувало, воно відчувало.
В бою тім пекельнім і несамовитім,
Загинув мій син, найдорожчий у світі.
Загинув, немає його вже зі мною,
Не прийде додому уже з того бою.