Матичак Віталій - 19-річний український військовик, солдат, служив у 10-тій окремій гірсько-штурмовій бригаді Збройних Сил України, у саперному відділенні танкового батальйону. Загинув 15 жовтня 2022 року, виконуючи бойове завдання, на Донеччині.
Народився 9 жовтня 2003 року в Тернополі. Навчався у «Тернопільському вищому професійному училищі технологій та дизайну» за спеціальністю «Виробник художніх виробів з дерева». Закінчив освітній заклад у 2021 році. Свого вихованця чудово запам’ятали педагоги, які відгукуються про нього лише позитивно, як про прекрасного учня.
Віталій був добрим, товариським, врівноваженим, мав оптимістичні погляди на життя, свідому громадянську позицію. В училищі активно займався в гуртку з військово-патріотичного виховання. Також мав золоті руки, з легкістю міг освоїти будь-який інструмент чи матеріал.
Віталій дуже хотів вступити до лав Збройних Сил України, як тільки досягне повноліття. Цю мрію згодом реалізував, підписавши контракт, і з 27 листопада 2021 року, за три місяці до повномасштабного вторгнення, носив горде звання «військовослужбовець».
У Віталія Матичака все ще було попереду – сотні щасливих днів, хвилин та секунд. Своїм обов’язком він вбачав боронити рідну землю від російського ворога. Життя відважного військовослужбовця обірвалось на Донеччині…
Загинув 15 жовтня 2022 року при виконанні важливого бойового завдання в районі населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області. Герой так і не дочекався листопада, щоб відзначити рік своєї служби.
«Він служив у саперному взводі, це люди, які проводять розмінування території, які прокладають коридори у мінних полях і облаштовують позиції. Він був дуже відповідальним, дисциплінованим військовослужбовцем, постійно був дуже веселий, завжди на позитиві. І дуже шкода, що буквально декілька днів перед тим, які він загинув, йому виповнилося 19 років. Фактично, це був наймолодший військовослужбовець нашого батальйону», – каже майор Іван Бондарев у коментарі для «Суспільного».
Віталій був справжнім воїном, патріотом, зразком незламності та міцності духу. Був «людиною слова», чесним, прямолінійним. Герой відважно виконав свій обов’язок громадянина України, поклавши своє життя заради майбутнього України, у яке так щиро вірив.
Похований 19 жовтня 2022 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Залишилися батьки, молодший брат та кохана дівчина.
14 листопада 2022 року рішенням сесії Тернопільської міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя» (посмертно).