Володимир Теслюк – 28-річний український військовик, солдат, стрілець першої стрілецької роти 105-ї бригади територіальної оборони. Загинув 6 серпня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу у місті Краснопілля Краматорського району на Донеччині.
Володимир Теслюк народився 28 жовтня 1994 року у Тернополі. Тут він провів дитячі та юнацькі роки. Навчався у Тернопільському національному економічному університеті на факультеті комп’ютерних інформаційних технологій. Коли помер його батько, Володя став головним чоловіком у родині.
25 лютого 2022 року, не чекаючи на повістку, добровольцем вступив до лав 105-ї бригади територіальної оборони.
З мамою, а особливо із сестрою, у Володі були дуже теплі стосунки. Він ніколи не ділився з рідними жінками про важкі будні служби, хоча ті знали, що Володя на Донеччині і молились, аби все було добре. А він, телефонуючи додому, щоразу заспокоював: «Все добре, мамочко, я дуже люблю тебе, все буде добре, не переживай…»
«Володя був дуже добрим, щирим, завжди посміхався, на його сторінках у соцмережах є багато фото із собакою, він її забрав з передової, - розповіла подруга родини. - Коли стріляли, собака скавуліла, тому навіть спала з ним. Гірко і так боляче згадувати зараз ці всі моменти…»
Свого студента добре пам’ятають у Західноукраїнському національному університеті. «Володя добре вчився, мав стипендію. Він був щирим, відданим патріотом, виконавчим, серйозним хлопцем. Шкода… Це великий біль для університетської родини. Вічна пам’ять і слава нашому студенту-Герою…» - розповів заступник декана факультету.
«Людина з величезним серцем, - згадують про нього побратими. – «Тесла»- так ми переважно його називали, просто любив життя таким, яким воно є! Його ніхто ніколи не бачив пригніченим, ми завжди відчували його позитив. Справжній Українець, Герой нашого нелегкого часу, Герой незалежної, вільної України, він стояв за правду та справедливість».
«Життя не в тому, щоб жити, а в тому, щоб відчувати, що живеш», – написав Володимир на своїй інстаграм-сторінці.
Поховали Володимира 10 серпня 2022 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.
Залишились мама Галина Степанівна, сестра Оксана та кохана наречена Ірина.
Почесний громадянин міста Тернополя (2022 рік, посмертно).