Владислав Ратниченко - 19-річний український військовик, солдат, служив старшим навідником відділення гранатометного взводу механізованого батальйону Окремої президентської бригади ім. гетьмана Богдана Хмельницького, позивний «Радик».Загинув 11 серпня 2022 року внаслідок травм, отриманих під час мінометного обстрілу,в Малинівці на Донеччині.
Народився Владислав 22 жовтня 2002 року у місті Горлівка Донецької області. В 2014 році, 12-річним юнаком, разом із мамою, сестричкою та бабусею переїхав в Матвіївці, що на Шумщині, звідки родом його дідусь – мамин батько. Згодом родина перебралась у Ланівці, де мама знайшла роботу за фахом, а діти навчались у школі №1.
Після школи Влад продовжив навчання у Коропецькому обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою. Мав багато планів, мріяв жити у вільній, мирній Україні. Після закінчення ліцею був студентом юридичного факультету Західноукраїнського національного університету. Мріяв вступити до військової академії та будувати кар’єру в армії. Певний час працював у ТОВ «Роял-Контракт» в Тернополі.
«Юнак завжди був принциповим, добрим та справедливим, вболівав за долю країни, проявляв мужність і впевненість. Його відважність і героїзм – це символ боротьби українського народу за волю та гідність», - розповіли у виші.
«У 2020 році Владислав пішов на строкову службу та потрапив до окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького (ОПБр, в/ч A0222) у роту спецпризначенців у Києві. У квітні 2022 року мав звільнитися. Але 24 лютого розпочалася повномасштабна війна. Цей день він зустрів у Києві та долучився до захисту столиці від загарбників – їхня рота проводила патрулювання, виловлювали ДРГ тощо. У квітні Владислав підписав контракт та після звільнення Києва був відправлений з бригадою на Харківщину», – ділиться спогадами про сина батько Віктор. - Принцип був у нього – якщо треба, то треба. Син мав велике почуття відповідальності. Завжди кудись у бій рвався. Казав, що головне, щоб у нас все було добре».
Брав участь в обороні Сум, Донецької та Луганської областей.
В кінці липня Владислава відпустили у відпустку на десять днів, а 11 серпня 2022 року, не доживши два місяці до свого двадцятиріччя, Герой загинув.
На своїй сторінці у соцмережах мама воїна – Еліна, 14 серпня написала: «Груз 200 у вівторок. Життя таке коротке. 19 років. І все зупинилось. Залишався місяць армії. З першого дня оборона Києва, Харків, Суми, Донбас. І під Малинівкою в окоп прилетіла ракета».
Воїн пожертвував найціннішим – своїм життям. Нехай у мирі спочиває його душа, а пам’ять і слава про Владислава живе у віках. Низький уклін вірному синові України!
Залишилися батько – Віктор Володимирович, мама – Еліна Іванівна, сестри. За бажання батька, місце останнього спочинку Героя – місто Тернопіль, Алея Героїв Микулинецького кладовища.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 22 серпня 2022 року Владиславу Ратниченку посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Тернополя».
01 травня 2023 року посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.