Іван Озіренський - 45-річний український військовик Збройних сил України, солдат, в/ч А7015, учасник російсько-української війни. Загинув 22 червня 2022 року внаслідок артобстрілу на передовій, під час виконання бойового завдання, неподалік села Веселе Ясинуватського району Донецької області.
Іван Озіренський народився 21 червня 1977 року в селі Ангелівка Тернопільського району. З власною родиною проживав у Тернополі, в мікрорайоні Кутківці.
«Мріяв про власний двоповерховий будинок, бо все життя прожив із родиною в одній кімнаті гуртожитку. Для цього роками разом з жінкою працювали за кордоном. До втілення мрії залишався один крок. У неділю мав летіти до Лондона на роботу, а в четвер, 24 лютого, почалась війна. Мав групу інвалідності, проблеми із зором, переніс 7 операцій. Але з першого дня війни пішов боронити Батьківщину. «Одразу заявив, що йде у військкомат, — розповідає молодша сестра Леся. — Жінка на коліна падала, просила, мама плакала — вже й вік не той, і зі здоров’ям недобре. Він лише видав: «Добре, я вас почув». Сказав, що йде в магазин. А через деякий час передзвонив, що він у військкоматі. 28 лютого його вже мобілізували».
Служив водієм протитанкового взводу механізованого батальйону. Після навчань на Яворівському полігоні, перекидали під Чернігів, Черкаси, Полтаву, Суми, у Волноваху і Курахове.
45-річний ювілей зустрів 21 червня на «нулі». За кілька днів до цього Іван подзвонив рідним і попередив, що зв’язку з ним не буде, бо висуваються туди, де дуже гаряче. А 22 червня загинув під час виконання бойового завдання.
«Добряга був — з великої букви. Іван — то була моя опора і помічник, — розповіла сестра Героя Леся. — Ми з ним були дуже схожими за характером і дуже близькими. Він був таким, що останнє віддасть, аби людям, яких любить, було добре».
Душа компанії, який знав сотні анекдотів і вмів всіх розважити чи розрадити. З ним ніколи не було сумно у компаніях, і всі близькі знали, що з ним спокійно і надійно. Вмів смачно готувати, любив рибалку.
Івана Озіренського поховали 29 червня 2022 року на цвинтарі села Ангелівка Байковецької громади Тернопільського району.
Залишились мама Дарія Іванівна, дружина Любов, донька Наталя та син Андрій, сестра Леся і брат Андрій.
Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (2022 рік, посмертно).
«Почесний громадянин міста Тернополя» (2022 рік, посмертно).