Алея зірок Тернополя

Колективна зірка «Родинам Героїв» присвячена родинам Героїв, які втратили своїх близьких у боротьбі за незалежність України. Вона вшановує їхню силу, мужність та самовідданість перед обличчям невимовного болю. Цей символ є виразом нашої глибокої вдячності за їхній внесок у захист країни.

Сертифікат (додається)

Колективна зірка присвячена містам-побратимам Тернополя за надану допомогу, підтримку України та нашого міста під час війни. На знак подяки за гуманітарні вантажі для допомоги захисникам та внутрішньо переміщеним особам, організації відпочинку та оздоровлення дітей військових.

Колективна зірка встановлена на честь кращих синів та дочок України, захисників та захисниць, які ціною свого життя відстоюють нашу незалежність та захищають Україну, воїнам, волонтерам, медикам, рятувальникам й усім, хто наближає нашу перемогу.

2021

Український музикант, диригент, засновник і художній керівник Галицького муніципального камерного оркестру, Народний артист України. Автор музичних творів, оркестрових аранжувань, інструментівок, навчальних програм, методичних рекомендацій із музичних дисциплін. Лауреат міжнародних  та українських фестивалів, премій та нагород, народний артист України.

Нагороди:

• лауреат міжнародного фестивалю класичної музики «Празька весна» (1986);
• тернопільська обласна премія імені Степана Будного (1995);
• лауреат 1-го всеукраїнського конкурсу хорів та оркестрів «Синкопа... Слово... Па- Де-Де...» (2007);
• заслужений артист України (2007);
• відзнака Тернопільської міської ради II ступеня (2010);
• відзнака Тернопільської міської ради (2013);
• народний артист України (2016);
• Людина року (Тернопільщина, 2017);
• тернопільська обласна премія імені Соломії Крушельницької (2017);

Український науковець, письменник, громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв України (2007). Член Національної Спілки письменників України (1993). Член Національної Ліги українських композиторів (1997). Кандидат історичних наук (1995). Професор кафедри українознавства і філософії Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (2007).

Відзнаки:

• Премія імені братів Богдана і Левка Лепких (2015).
• Людина року в номінації «Літератор» (2003, 2011, 2013);
• Почесний громадянин міста Тернополя(2018).

Опублікував понад 100 наукових статей, понад 750 публіцистичних матеріалів у пресі, монографію з питань просвітницького руху на Тернопіллі (1999). Створив та веде цикли радіо-і телепрограм з питань культурології. Учасник першого фестивалю української пісні «Червона рута» в м. Чернівці (авторська пісня − 1989) та фестивалів співаної поезії «Оберіг» у м. Луцьку (1989 − 1990).

Автор книг поезій та прози:

Режисер, сценарист і автор святкових дійств.

Отець і Глава Української греко-католицької церкви. З 27 березня 2011 року – Верховний архієпископ Києво-Галицький, Митрополит Київський.

Під час Революції гідності 2013–14 років підтримав протестувальників та виступив за оновлення влади. Згодом неодноразово відзначав велике значення події в історії країни та наголошував на важливості жертви Небесної сотні й гідного її вшанування.

З початком російсько-української війни наприкінці лютого 2014 року, Глава УГКЦ був одним з тих релігійних лідерів, що рішуче та відкрито виступили з засудженням російської агресії та стали на підтримку визвольної боротьби українського народу.
Після повномасштабного вторгнення Росії Глава УГКЦ разом з більшістю українських релігійних лідерів закликав до боротьби проти агресора.

Орден «За заслуги» III ст. (28 червня 2021) – за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 25-ї річниці прийняття Конституції України.

Колективна зірка пожежникам, військовим, інженерам, вченим, медикам та усім, хто був причетний до ліквідації аварії та її наслідків на Чорнобильській АЕС, які здійснили геройський подвиг в ім'я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, проявили особисту мужність і самопожертву.

Тернопільським медикам, які борються з коронавірусом. Лікарі, фельдшери, медсестри, санітарні працівники мужньо стояли на передовій боротьби з коронавірусом, щодня, щоночі борючись із COVID-19 та іншими захворюваннями.

Український телеведучий, актор, громадський та політичний діяч, автор і співпродюсер скетч-шоу «Файна Юкрайна», колишній керівник «Вар'яти-шоу». Уродженець Тернопільщини.

Нагороди:

Орден «За заслуги» II ст. (23 серпня 2022) – за значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя, відстоювання національних інтересів нашої держави, сумлінне виконання професійного обов'язку.

Орден «За заслуги» III ст. (5 грудня 2019) – за громадянську мужність, вагомий особистий внесок у розвиток волонтерського руху, зміцнення обороноздатності та безпеки Української держави, активну благодійну і гуманістичну діяльність.

Український актор, режисер, сценарист, громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв України (2006).

Член Народного руху України (від 1990), Тернопільської крайової ради НРУ (1997–1999); член обласного проводу Конгресу української інтелігенції (1995); полковник Українського козацтва, наказовий отаман, радник голови отамана Українського козацтва з питань культури і мистецтва (від 2001).

Член Національної спілки театральних діячів України (1998). Почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта» (1999).

Здійснив понад 80 постановок за творами національного та світової драматургії і за власними сценаріями.

Нагороди:

• всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Братів Богдана та Левка Лепких (2003);
• тернопільська обласна премія імені Володимира Гнатюка (2013);
• лауреат всесоюзних та всеукраїнських фестивалів художньої творчості (1968–1970, 1975–1977, 1983–1985, 1987, 1992);
• орден «Знак пошани» (1986);
• орденами Українського козацтва «Віра» 4-го ступеня (2004) та «Честь» 3-го ступеня (2005);
• почесними відзнаками Міністерства культури СРСР «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (1982) та Міністерства культури України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (2003);
• почесна ювілейна відзнака з нагоди 100-річчя від дня народження Головного командира УПА, генерал-хорунжого Романа Шухевича

Український бард, поет, драматург. Член національних спілок України: театральних діячів, кобзарів, журналістів, письменників та Всеукраїнської музичної спілки.

Організатор першого приватного Будинку творчості «Потік Ірва» м. Кременець (2004). Автор ідеї та куратор втілення проєкту бібліотеки-музею «Літературне Тернопілля» (2012).

Автор концептуальних розробок музичних фестивалів, поетичних збірок, фонотек, фільмографій.

Відзнаки:

• Лауреат премій «Визнання Краківської конфратерні поетів» (1995);
• імені Василя Стуса (2008);
• імені Братів Лепких (2009) імені Володимира Гнатюка – за вагомий внесок у розвиток етнографії та музейної справи (2011);
• відзнака Тернопільської міської ради I ступеня (2011);
• Пам'ятна відзнака «Гурби 1944–2009»;
• Пам'ятна відзнака «Гурби 1944–2009»;
• Пам'ятна відзнака «Гурби 1944–2009» – за особистий;
• внесок у розбудову Пантеону Гурби (2016) Бій під Гурбами.

Почесна ювілейна відзнака НСПУ:

Почесна ювілейна відзнака НСПУ з нагоди 30-ї річниці Національна спілка письменників України (2021)

Звання:
Заслужений діяч мистецтв України (1 грудня 2018) – з нагоди 27-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року.

Український графік, громадський діяч. Заслужений художник УРСР. Член НСЖУ та НСХУ. Живе й працює у Тернополі. Працює в друкованій, станковій, книжковій, газетно-журнальній, плакатній, прикладній графіці та екслібрисі. Проілюстрував та оформив понад 120 книг для видавництв України. Учасник художніх виставок в Україні й за кордоном. Персональні виставки відбулися й в Тернополі.

В рамках мистецьких акцій провів: виставку ілюстрацій до українських народних казок та серії «Костьоли Жешува», експозиції, присвячені Рокові Польщі в Україні. Твори зберігаються у музеях, державних установах і приватних колекціях в Україні й за кордоном.

Відзнаки, нагороди:

• Відзнака Тернопільської міської ради – Почесний хрест «За заслуги перед містом Тернополем» (2001).
• Премія імені Іванни Блажкевич (2006).
• Премія імені братів Богдана і Левка Лепких (2010).

Культурно-просвітницьке товариство в Тернополі. Виникло наприкінці 1988 року в середовищі студентів Тернопільського державного педагогічного інституту (нині ТДПУ), молодих службовців, робітників, які вирішили відродити і показати тернополянам Різдвяний вертеп.

Товариство – лауреат багатьох фестивалів і конкурсів, учасник 1-го фестивалю «Червона рута».

21 лютого 2009 року товариство святкувало 20-річчя в художньому музеї.

Члени «Вертепу» заснували молодіжні організації Пласт (Олег Мушій, Іван Гавдида), УМХ (Ігор Калаш), СНУМ (Юрій Тима, Юрій Заблоцький), провели низку фольклорно-етнографічних експедицій, стали науковцями, громадсько-політичними діячами.

У репертуарі товариства більше 300 пісень.

Від 1996 року члени товариства співають Святу Літургію у Катедральному соборі Тернополя.

Учасниками «Вертепу» є понад 200 осіб.

Члени «Вертепу» заснували молодіжні організації Пласт (Олег Мушій, Іван Гавдида), УМХ (Ігор Калаш), СНУМ (Юрій Тима, Юрій Заблоцький). Провели низку фольклорно-етнографічних експедицій «Забуті могили» (Іван Ясній), стали науковцями, громадсько-політичними діячами.

Український телеведучий, тележурналіст, шовмен, продюсер; Засновник і генеральний продюсер продакшн-студії «Роги і Копита Продакшн».

З кінця 2008 року працював ведучим «ДСП-шоу» на радіо Europa Plus.

4 вересня 2009 року спеціальною премією від Національної Ради України з питань телебачення та радіомовлення був посмертно нагороджений премією «Телетріумф» за особливий внесок у розвиток українського телебачення.

Нагороди:

• Премія Телетріумф в номінації «Ведучий розважальної програми» (2003).
• Лауреат премії «Телетріумф» (найкращий ведучий розважальних програм на українському телебаченні) в 2003 році.
• Премія Телетріумф в номінації «За особистий внесок у розвиток українського телебачення премія «Телетріумф» (2009).

Педагог, головний диригент дитячого хорового колективу «Зоринка», колишній директор дитячої хорової школи «Зоринка» (м. Тернопіль). Заслужений працівник освіти України. Життєвий шлях утвердив ім'я Ізидора Доскоча в музичному просторі України. Адже у 1980 році саме він створив дитячий хоровий колектив «Зоринка», який здобував високі нагороди на всеукраїнських та міжнародних конкурсах. «Зоринку» закінчило чимало тернополян, які теплими словами згадують Ізидора Доскоча як про Заслуженого працівника освіти, педагога та умілого керівника.

Нагороди:

• Лауреат Всеукраїнського конкурсу хорових колективів імені М. Леонтовича (Київ, 1993);
• ІІ місце (у двох номінаціях) у Першому міжнародному конкурсі хорових колективів ім. Й. Брамса (Німеччина);
• дві срібні та одна бронзова медалі на Першій Всесвітній хоровій олімпіаді (Австрія, 2000);
• перша премія 4-го Міжнародного конкурсу дитячих хорових колективів «Артеківські зорі» (АР Крим, 2001);
• Перша премія 22-го Міжнародного хорового фестивалю імені Б. Бартока (м. Дебрецен, Угорщина, 2006);
• гран-прі І Всеукраїнського хорового фестивалю «Співає юність України» (2004);
• володар другої премії 28-ого Міжнародного хорового конкурсу імені Г. Дімітрова (Болгарія, 2005);
• лауреат Міжнародного хорового фестивалю «Краківські зустрічі з церковною музикою» (Польща, 2005);
• лауреат першого ступеня IV-го Міжнародного Павловського фестивалю ім. М. І. Глінки (Росія, 2009);
• володар першої премії ХХХІІ-го Міжнародного фестивалю церковної музики «Гайнівка 2013» (Польща) та інших фестивалів.

Український спортсмен-рукоборець, тренер, заслужений майстер спорту України (2006), багаторазовий чемпіон України, Європи та світу.

Андрій Пушкар 15 разів був чемпіоном світу, 16 разів – чемпіоном Європи, 7 разів вигравав кубок світу серед професіоналів. В Україні завоював близько 200 медалей на різних турнірах, а з усього світу – з понад 30 країн.

Відзнаки:

• Лауреат номінації «Разом з олімпійцями» конкурсу «Герої спортивного року Тернопільщини – 2015».
• Відзнака Президента України – ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).

Зірка до 150-річчя Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Українська громадська організація культурно-освітянського спрямування. Веде діяльність як в Україні (історичній і сучасній), так і в осередках української діаспори. Виникла як противага антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою – з одного боку, і москвофільській, – з другого.

Бурбеза Григорій Миколайович

Український видавець, журналіст, громадсько-політичний діяч. Депутат Тернопільської міської ради 3-х скликань (1998–2010). Співзасновник і один із керівників Тернопільського осередку Української скаутської організації «Пласт» (1990), редактор пластунських видань «Цвіт України», «Пластовий шлях», «Команда», «Форум».

Керівник громадської організації «Тернопільський медіа-центр».

Хаварівський Богдан-Роман Васильович

Український архівіст, педагог, краєзнавець, громадсько-культурний діяч, літератор. Член НСКУ (1992), НТШ (1994). Депутат Тернопільської обласної ради (1994—1998). Співзасновник обласних організацій ТУМ (1989 р.), член правлінь обласних організацій «Просвіта» (1989) та Конгресу української інтелігенції  (1995), голова обласного правління Асоціації українських словесників (1989), обласної організації «Меморіал» (2003—2016). Автор понад 300 статей у наукових збірниках, періодиці, збірок поезій.

Відзнаки:

• відзнака Українського фонду культури «За подвижництво в культурі» (1989);
• премія імені Іванни Блажкевич (1995);
• медаль до 2000-ліття Різдва Христового (2000);
• премія імені Братів Лепких (2003);
• відзнака Тернопільської міської ради 1-го ступеня (2005);
• заслужений працівник культури України (2008).
• орден «За заслуги» III ступеня (2009);
• орден князя Костянтина Острозького (2014) – за краєзнавчі дослідження;
• обласна премія в галузі культури в номінації «Журналістика – імені Володимира Здоровеги» – за видання фотокниги про генія сучасності «Я – серед вас… Іван Марчук і Тернопільщина» (2015, у співавторстві).

Хім'як В'ячеслав Антонович

Український актор театру і кіно, режисер, педагог, громадський діяч, професор (1999). Член ЦК КПРС (1990 – 1991). Народний артист України (1999). Зіграв понад 100 ролей. Також грав епізодичну роль у фільмі «Іван та кобила».

Як читець художнього слова виконує моновиставу «Душі почину і краю немає» за творами Тараса Шевченка, на літературно-мистецьких вечорах, святкових імпрезах, у концертах, по радіо читає твори Богдана Бастюка, Івана Драча, Богдана Мельничука, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Павла Тичини, Маркіяна Шашкевича, закордонних авторів.

Нагороди та премії:

• орден «За заслуги» III ступеня (11 грудня 2009) –за вагомий особистий внесок у розвиток культурно-мистецької спадщини України, високу професійну майстерність та активну участь у проведенні Фестивалю мистецтв України;
• народний артист України (6 серпня 1999) – за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки присвоїти почесні звання;
• заслужений артист УРСР (28 травня 1979);
  обласна літературно-мистецька премія імені Степана Будного (1978);
• премія СТДУ імені Амвросія Бучми (1999).

Зірка добровольців АТО

Добровольцям, які і захищають Україну від російських загарбників, починаючи з 2014 року.

Василя Ярмуша

Український поет і прозаїк. У 1972 році видавництво «Каменяр» видало його першу поетичну збірку «Казка про тебе». Загальний творчий спадок складає 220 віршованих творів. Чимало віршів були покладені під музику та стали піснями

Віра Іллівна та Дмитро Григорович Стецьки

Віра Іллівна Стецько – українська мистецтвознавиця, музейний працівник, громадська діячка. Член НСЖУ (1982). Голова Асоціації ділових жінок «Стиль» (1996, м. Тернопіль). Співініціаторка створення Тернопільського обласного художнього музею. Авторка проектів понад 300 виставок у Тернопільському краєзнавчому музеї та за кордоном, науково-дослідницьких статей про скульпторів Івана Георгія Пінзел (зокрема, «Відображення творчості Іоанна-Георгія Пінзеля у збірці Тернопільського обласного краєзнавчого музею»), Антона Осинського, художників Ярославу Музику, Андрія Наконечного, громадського діяча Володимира Лучаківського, сучасне мистецтво Тернопільщини.

Авторка книг «Пінзель і Тернопільщина» (2007); Таїна Пінзеля. Мистецький альбом. Київ: «Майстер книг» 2017. – 149 с., упорядниця Каталогів, календаря на 2004-2005 «Дмитро Стецько. Історичний живопис» (Л., 2004).

Дмитро Григорович Стецько – український живописець, скульптор.

Представник західноукраїнського мистецького андеграунду 1970-80-х, відомий як живописець та скульптор, однак на початку ХХІ сторіччя заявив про себе акварелями.

З 1971 року працював в галузі станкового та монументального живопису, скульптури та графіки. Учасник численних міжнародних та національних виставок. Автор пам'ятників і меморіальних таблиць Іванові Франку, Василеві Стусу, Миколі Лисенку, Романові Купчинському, Іванові Горбачевському, Ярославові Стецьку. Учасник реставрації Тернопільського академічного музично-драматичного театру (1979). Член редколегії журналу «Образотворче мистецтво» (1992—1995), дорадчої ради альманаху «Артанія» (1996—1999), член журі Міжнародної виставки сучасного українського мистецтва бієнале «ПАН-Україна» (Дніпропетровськ).

Паралельно із сюжетно-тематичним живописом Дмитро Стецько працював у жанрі портрета. Він вивчав архівні матеріали, щоб ближче дізнатися про героїв своїх картин, серед яких Дмитро Вишневецький (1981, 1990), княгиня Ольга (1987), князь Володимир (1984), Анна-Ярославна (1991), князь Василько Теребовлянський (1992), гетьман Іван Мазепа (1992), король Данило Галицький (2004).

У перші роки Незалежності України Дмитро Стецько ініціював створення Національної Асоціації Мистців (заступник голови НАМу), член Національної Спілки художників України з 1990 року. У 1993 році вийшов з НСХУ за власним бажанням (вимагав люстрації для митців, що співпрацювали з тоталітарним режимом), лауреат тернопільської обласної мистецької премії імені Михайла Бойчука, премії редакції журналу «Образотворче мистецтво» за найкращий твір на Міжнародному бієнале українського образотворчого мистецтва «Львів – Відродження», організатор і перший голова гурту художників «Хоругва»(1990).

Зірка воїнів АТО

Військовим та спеціальним українським силовим структурам, які проводили заходи, що спрямовані на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України.

Мирослава Коцюлима

Український актор, режисер. Народний артист України (1999). Від 1963 – у Тернопільському обласному музичному-драматичному театрі (нині академічний театр). За сумісництвом 1969-1997 – режисер і актор самодіяльного народного театру в селі Озерна Зборівського району (поставив 34 вистави).

Виконав численні ролі у театральних п’єсах та постановках.

Премії:

• Премія ім. Амвросія Бучми (1997);
• за роль Лузиря у виставі «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого), 2-га республіканська премія (1985);
• за роль у виставі О. Дударєва «Рядові»), 1-ша премія на фестивалі «Тернопільські театральні вечори» (1999);
• за роль Ромула Великого в однойменному спектаклі за п'єсою Ф. Дюрренматта, 1-ша премія у номінації «За честь, достоїнство і вірність професії» на фестивалі «Прем'єри сезону» (2004, місто Івано-Франківськ).

Андрія Підлужного

Український співак, композитор, музикант, телеведучий, продюсер, лідер гурту «Нічлава» та колишній учасник гурту «Скрябін» (1997-2004). Заслужений артист України (2017) військовослужбовець ЗСУ.

Творчу діяльність розпочав у 1988 році у складі гурту «Флюгер». Працював у різних музичних колективах керівником та вокалістом. Неодноразово приймав участь у фестивалях, конкурсах та концертних турах, як по Україні, так і за її межами.

Музичний дебют Андрія Підлужного з гуртом «Нічлава-Блюз» відбувся 1993 року в одному з перших в Україні джаз-клубів «Нічлава» в Тернополі.

Андрій Підлужний разом з гуртом «Нічлава-Блюз» брав участь у багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсах і фестивалях, де нагороджений відзнаками.

2021 року – Андрій Підлужний увійшов в збірку 25 пісень Незалежності: Нічлава «Вставай, Сонце».

2021 – Співорганізатор Міжнародної наукової конференції «МІЖРЕЛІГІЙНИЙ ДІАЛОГ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИКУ, БІЗНЕС, КУЛЬТУРУ», за участі науковців та дослідників з України, Польщі, Словаччини, Грузії, США.

2021 – Всеукраїнська прем’єра музичного кіно-кліпу «Падаючи на сніг..» заснованого на реальних трагічних та водночас героїчних подіях і пам'яті військовослужбовців 44-ої окремої артилерійської бригади

З початку повномасштабного вторгнення росії, мобілізувався до лав Збройних Сил України в 44-ту окрему артилерійську бригаду імені гетьмана Данила Апостола.

Нагороди:

• «Почесний громадянин міста Тернополя» (2017).
• нагрудний знак «Гордість Тернопілля» (2018).

Любомира Бойцун 

Українська архівістка, краєзнавиця. Членкиня ВУСК (1992).

Упорядниця збірки документів з історії Тернопільщини.

Авторка бібліографічного покажчика «Михайло Паращук», календаря «Тернопіль історичний» (2000), путівника «Завітайте у Тернопіль» (2003), книги «Тернопіль у плині літ: Історико-краєзнавчі замальовки» (2003), численних публікацій на краєзнавчу тематику, зокрема, статей у Тернопільському енциклопедичному словнику.

Волонтерська зірка 

Волонтерам, які допомагають українським бійцям на Сході. Зокрема, починаючи з 2014 року, волонтери активно збирали та відправляли допомогу для АТО/ООС. Передавали автомобілі, сотні одиниць засобів захисту та військової амуніції, тепловізори, спальники, тонни продуктів, одягу та взуття, медикаменти тощо. Допомагали пораненим бійцям (медикаменти, лікування за кордоном), надавалась кваліфікована психологічна допомога бійцям, які повернулись із зони проведення АТО. Також допомога спрямовувалась дитячим будинкам та медичним закладам, що знаходяться в зоні АТО/ООС.

Казимир Сікорський

Український художник-сценограф, скульптор. Заслужений діяч мистецтв України (1997), лауреат обласної премії ім. Михайла Бойчука(1992).

Доробок:

• пам'ятник Тарасові Шевченку (1999 р, Шумськ);
• пам'ятник Северинові Наливайку (1992 р., Гусятин);
• пам'ятна таблиця полковника Нестора Морозенка (замкова стіна; 1975 р., Збараж);
• монумент воїнам-«афганцям», Тернопіль;
• меморіальні таблиці, погруддя діячів Тернопільщини;

Автор художнього оформлення:

• вистав ТОДТ ім. Т. Шевченка, зокрема, «Поки живу – люблю», «Кайдашева сім'я» «Привиди», «Кар'єра Артуро Уї» та інших;
• опер «Золотий обруч» Бориса Лятошинського та «Купало» Анатоля Вахнянина у Київському театрі опери та балету (нині Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка).

Олена Підгрушна

Українська біатлоністка, заслужений майстер спорту України, чемпіонка Олімпійських ігор у Сочі, чемпіонка світу, 5-разова чемпіонка Європи, переможниця і призерка етапів Кубка світу з біатлону. З 25 березня 2014 по 8 квітня 2015 – заступниця Міністра молоді та спорту України.

Золота призерка етапу Кубка світу 2009 р. у Рупольдингу (естафета), бронзова призерка чемпіонату світу серед юніорів та юнаків 2006 р., срібна призерка чемпіонату Європи 2007 р. серед юніорок, золота медалістка у складі естафетної команди чемпіонату Європи 2009 року, срібна медалістка у складі естафетної команди чемпіонату Європи 2010 року.

На чемпіонаті світу 2013 року здобула 3 медалі: золоту в спринті, срібну в естафеті і бронзову в гонці переслідування.

На Олімпіаді в Сочі здобула «золото» в естафетній гонці 4 по 6 км (збірна України виступила у складі Юлії Джими, Віти Семеренко, Валі Семеренко та Олени Підгрушної).

Василь Бурма 

Український журналіст, краєзнавець. Член НСЖУ (1970), Національної спілки фотохудожників України (1999). Заслужений журналіст України (1999).

Голова журі обласного конкурсу авторських фотографій юних аматорів Тернопілля «Ми – в Україні і Україна – в нас».

Постійно друкується в різних виданнях, серед іншого, опублікував цикл статей «Замки Тернопілля» у газеті «Русалка Дністрова».

Бурма – учасник всеукраїнських і міжнародних виставок художньої фотографії.

Нагороди і відзнаки:

• Заслужений журналіст України (1999);
• Тернопільська обласна премія імені Володимира Здоровеги (2012);

Леся Романчук

Українська лікарка, викладачка, письменниця, бард. Член Національної Спілки письменників України (1999), кандидат медичних наук, доцент.

Авторка 6 збірок поезій та кількох романів.

Нагороди:

• відзнака Тернопільської міської ради III ступеня (2010)
• літературна премія імені Уласа Самчука,
• відзнака президента Форуму видавців (м. Львів, 2014) — «Найкращий автор»,
• літературна премія журналу «Літературний Тернопіль»,
• обласна премія імені Богдана Лепкого в номінації «Література» – за роман «Лицарі любові і надії» (м. Тернопіль, 2011),
• «Золотий письменник України» від «Коронації слова» (2015),

Орден княгині Ольги III ст. (22 січня 2019) – за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю

Степана Галябарда

Український поет, заслужений діяч мистецтв України, орден «За заслуги» 3 ступеня.

Автор текстів понад 200 популярних пісень, музичної шоу-вистави «Я – Роксолана» (Івано-Франківський обласний музично-драматичний театр, 2001).

Його пісні є в репертуарах Василя Зінкевича, Алли Кудлай, Павла Зіброва, Лілії Сандулеси, Іво Бобула, Олександра Тищенка, Олега Марцинківського та інших співаків.

Михайло Форгель

Український діяч культури, театрознавець. Заслужений діяч мистецтв України (2002). Художній керівник Тернопільського академічного драматичного театру імені Т. Г. Шевченка (1992-2006).

Від 1985 – художній керівник Тернопільської обласної філармонії, в 1992-2006 – художній керівник Тернопільського обласного драматичного театру (нині академічний обласний драматичний театр).

Лауреат Всеукраїнської програми «Лідери регіонів» (2002).

2007 року засновано премію імені М. Форгеля фестивалю «Тернопільські театральні вечори. Дебют».

Ігор Ґерета

Український археолог, мистецтвознавець, історик, поет, викладач і громадсько-політичний діяч. Заслужений діяч мистецтв України (1998).

Член НСХУ (1993). Почесний член ВУСК (1996). Член проводу Тернопільської крайової організації НРУ (1989). Організатор і директор Інституту національного відродження України (від 1991; нині носить ім'я Ґерети). Голова Тернопільського осередку НТШ (від 1996). Почесний громадянин міста Тернопіль (2003, посмертно).

Ігор Ґерета написав понад 120 розвідок й статей у енциклопедіях, збірниках та періодичних виданнях як України так і Канади, Польщі, Росії, Сербії, Словаччини. Видавець більше як 30 книжок Інституту національного відродження України, а також співавтор трьох академічних досліджень про археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині (1981–82); спецвипуску журналу «Тернопіль» «Художники Тернопільщини» (1994); нарисів про Теребовлю (1971); Бережани (1979, 1989); Чортків (1985); художників І. Хворостецького (1978); І. Марчука (1985); Я. Омеляна (1993).

Ігор Ґерета вів активну громадську роботу. У 1978 році при картинній галереї він заснував мистецький клуб, який діяв до 1985 р., згодом був заборонений. 1988 р. Ігор Ґерета став співзасновником першої в Тернополі опозиційної організації «Тернове поле»; Товариства української мови (нині – «Просвіта» ім. Т. Шевченка); 1989 – «Меморіалу» ім. В. Стуса та інші. Ґерета –укладач десятків наукових зібрань, організатор конференцій, симпозіумів, літературно-мистецьких заходів.

Свої поезії, оповідання та новели Ігор Ґерета опублікував у кількох газетах та журналах лише після здобуття Україною самостійності, згодом уклав із творів збірочку «Скибка неба» (1997), був членом редакції «Енциклопедія Тернопільщини», журналу «Тернопіль».

Премії, відзнаки, нагороди:

• Премія імені Братів Богдана і Левка Лепких (1997).
• Почесна грамота Тернопільського осередку Спілки української молоді (СУМ); І. Ґерету визнано «Опікуном осередку» (1998).
• Всеукраїнська археологічна премія імені Вікентія Хвойки (2002).
• Знак Українського фонду культури «Подвижник культури».

Анатолій Горчинський

Український композитор, співак (баритон), режисер. Автор і виконавець багатьох популярних пісень.

У Тернопільському драматичному театрі імені Тараса Шевченка поставив 43 вистави – всі з власною музикою.

У творчому доробку Анатолія Горчинського понад 350 авторських пісень. Серед них «Росте черешня в мами на городі», «Поетова коханка», «Приїжджайте частіше додому», «Здравствуй, чужая милая», «Я не третий, я не лишний», «Червона троянда», «Троянди на пероні», що визнані шлягерами XX століття. Поставив 108 вистав.

Почесні звання та державні нагороди:

• Народний артист України (22 червня 1994)
• Орден «За заслуги» III ступеня (13 серпня 2004)

Борис Демків

Український поет, публіцист, перекладач, член Спілки письменників України (1967), Спілки журналістів України (1965) лауреат Тернопільської обласної літературної премії імені Степана Будного (1972), літературно-мистецької премії імені Братів Лепких (1996), Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1986).

За визначенням критиків та літературних дослідників, Б. Демків – поет-традиціоналіст з явним тяжінням до літературного неокласицизму. Успішно виступав як прозаїк та публіцист у жанрах нарису, новели, статті, есе, памфлету. Працював у жанрі художнього перекладу з російської, польської, болгарської, естонської, білоруської.

Твори опубліковані у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Донбас», «Жовтень» (нині «Дзвін»), «Київ», «Ранок», «Україна», газетах «Літературна Україна», «Молодь України», «Літературна газета» та інших, альманахах «День поезії», «Вітрила», щоквартальнику «Поезія», збірниках поезії, місцевій пресі та періодичних виданнях республік колишнього Радянського Союзу, а також Болгарії та Польщі.

Автор кількох десятків пісень на музику Анатолія Горчинського, Олександра Білаша, Владислава Толмачова, О. Германа, Богдана Климчука, Ю. Константинова, Михайла Облещука, Василя Подуфалого, Тараса Сеньківа, Василя Сороки, Романа Стратійчука, Я. Штогрина та інших.

Іван Марчук

Український живописець, засновник техніки пльонтанізму, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя, Києва, Канева.

У 2006 році Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня.

У жовтні 2007 року потрапив до рейтингу «100 геніїв сучасності» (72-ге місце), який уклала британська газета «Дейлі телеграф».

Доробок митця налічує близько 5000 творів. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Майстерня митця знаходиться в самому центрі Києва на вулиці Пушкінській.

Широке визнання митця за кордоном спричинило прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома.

Відзнаки й нагороди:

• орден Свободи (25 червня 2016) – за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм;
• народний художник України (3 серпня 2002) – за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність;
• заслужений художник України (14 вересня1996) –за вагомий внесок у розвиток національної культурної спадщини, високий професіоналізм;
• лавреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (7 березня 1997) – за цикл картин «Шевченкіана», «Голос моєї душі»;
• лавреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких (2009) –за високомистецькі художні полотна останніх років, гідну репрезентацію Тернопільщини на всесвітньому рівні у 2004-2009 роках;
• відзнака Президента України «Національна легенда України» (20 серпня 2021) – за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність;
• почесний громадянин Києва;
• почесний громадянин міста Тернополя (2008);
• почесний громадянин Канева (23 серпня 2018);
• почесний громадянин Лановецької міської територіальної громади (26 травня 2021);
• лауреат конкурсу «Людина року» (2006, Тернопільщина).