Солдат Національної гвардії України Віктор Гоцалюк із позивним Вітер служить у тернопільському підрозділі 2 Галицької бригади. Йому 47 років. До початку повномасштабної війни його життя було зовсім іншим: власна невелика справа з продажу покрівельних матеріалів і велика пристрасть до подорожей. Саме мандри, каже військовий, довгі роки були його головним захопленням.
«Я багато подорожував світом. Це було моє хобі ще з молодості. Потім одружився, і навіть дітей привчив до мандрів. Зараз вони також люблять відкривати нові країни», – розповідає Віктор.
Та у 2022 році звичний ритм життя змінила війна. Як і тисячі українців, чоловік пішов до територіальної оборони. Згодом вирішив продовжити службу вже у війську. Після навчання він склав необхідні іспити і став до лав 2 Галицької бригади Нацгвардії. З підрозділом Віктор побував на кількох напрямках фронту.
«Спершу ми були на Сумському напрямку. Потім – на Покровському. Я був навідником СПГ. З боку може здатися, що це проста робота, але така зброя має дуже великий вихлоп, і її легко виявляє ворог. Тому часто ми працювали як піхота», – пояснює військовий.
Одним із моментів, який запам’ятався особливо, стала його перша контузія. Під час чергування бійці переносили харчі з пошкодженого укриття до безпечнішого місця. Коли чоловік повертався сам, поруч почали падати уламки ворожого дрона.
«Я почув свист. Спочатку подумав, що звичайний звук, але він ставав дедалі ближчим. Присів біля окопу і стався вибух. Мене відкинуло метрів на п’ять. Я втратив свідомість. Згодом я зрозумів: над позицією завис ворожий дрон і коригував мінометний вогонь», – згадує гвардієць.
Після вибуху Віктор прийшов до тями серед диму і землі, що осипалася довкола. З пораненням та сильним головним болем він дістався до побратимів у бліндаж. Відтоді, зізнається, головний біль іноді нагадує про пережите. Попри фронтові будні, думками Віктор часто повертається до свого давнього захоплення – мандрів.
«Якби зараз була б відпустка, я б одразу поїхав у гори. У подорожах відчуваєш себе вільним. Це дуже мотивує жити краще», – говорить він.
До війни чоловік підкорював вершини Кавказу, піднімався на Казбек, мандрував Карпатами, Татрами, Альпами та Балканами. Пробував різні види туризму: альпінізм, спелеологію, водні подорожі на каяках і навіть польоти на параплані. Саме ці подорожі згодом стали основою для книги, яку Віктор почав писати вже на фронті.
«Я думав колись написати книгу, але на старість. А на війні розумієш: старість може й не настати. Книга отримала назву «За поворотом світ». У ній реальні історії з мандрів і фронтового життя. Писати доводилося прямо у бліндажі, у телефоні, використовуючи спеціальну програму. Бували дні, коли я писав розділ за день. А іноді цілий тиждень працював над одним. Особливо важко було описувати моменти війни», – зізнається автор.
Першу частину книги він присвятив мандрам, спогадам про свободу і світ за межами фронту. Друга частина – про війну, яку довелося пережити разом із побратимами. Книга має майже 300 сторінок, а написана була приблизно за 180 днів. Найважчим розділом, зізнається боєць, стала історія про загибель племінника.
«Це сталося вже після завершення рукопису. Тоді брат подзвонив і запитав, чи все зі мною гаразд, бо серед знайомих поширилися чутки, що мене, нібито, немає в живих. За деякий час з’ясувалося: на фронті загинув мій племінник. Цей момент також увійшов до книги», – каже Віктор.
Перші примірники Він отримав перед поверненням до частини після відпустки. Того ж вечора, каже, майже два десятки книг розійшлися серед читачів. І зараз люди надсилають автору фотографії з його з різних міст України та світу. Після перемоги він мріє здійснити ще одну подорож – піднятися на Еверест. А ще мати дім на колесах і продовжити відкривати світ.
Дивіться інтерв’ю з гвардійцем, мандрівником і письменником в програмі «І сила, і воля» телеканалу «Тернопіль 1».
