Сьогодні нацгвардійцю Олександру Хоменку мало б виповнитися 43 роки. Та війна обірвала його життя в липні 2024 року під час виконання бойового завдання на сході України. Він загинув, залишаючись вірним присязі та своєму вибору захищати Україну.

У цей день побратими з Національної гвардії приїхали вшанувати пам’ять Олександра, підтримати його дружину Анжелу та дітей. Бо саме присутність і пам’ять сьогодні мають найбільше значення.

Олександра згадують як відкриту, щиру людину, надійного товариша і воїна, який завжди підставляв плече побратимам. Його шлях до війська був усвідомленим: коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, він перебував за кордоном, але вже 26 лютого повернувся в Україну, щоб стати на її захист.

«Саша був веселим, добрим і дуже чуйним. Він завжди був готовий допомогти, підтримати, розрадити. Пам’ятаю, як ми вперше разом відзначали його день народження. Він приїхав до мене з Києва, я запросила друзів, тоді ще не всіх добре знайомих, але згодом вони стали йому, як рідні. Він був таким щасливим, бо в Києві через роботу й клопоти не мав змоги святкувати. Ми тоді будували плани, мріяли про майбутнє…», - з теплом і болем про свого чоловіка говорить дружина Анжела. - «В останній день народження Саші ми стояли в обіймах один одного, бо він їхав на ротацію на Донецький напрямок. Я спеціально приїхала, щоб привезти йому і хлопцям торт, щоб хоч трохи розрадити, адже цього дня він був не вдома, а в дорозі. Пам’ятаю, як він побачив маленьку дівчинку поруч і сказав, що хоче донечку-снігуроньку. Я тоді сміялася і відповідала, що нам достатньо, бо маємо чотирьох «сніговичків». У нас чотири сини, і кожен з них має його частинку».

За словами дружини, найболючіше - це усвідомлення того, що нових спогадів уже не буде:

«Дивлячись на синів, болить від думки, що в мене не буде нових спогадів із Сашею, а в дітей з батьком. Не буде більше тих свят, як раніше. На кожному з них завжди бракуватиме його - рідного, коханого чоловіка і тата. Залишається лише пам’ять про нього».

Зі словами підтримки до родини звернувся капелан тернопільського підрозділу 2 Галицької бригади отець Володимир Сеньковський:

«День народження - це завжди про життя. Навіть коли людини вже немає поруч фізично, її життя продовжується в пам’яті, у дітях, у любові, яку вона залишила. Олександр віддав своє життя за інших. Наш обов’язок пам’ятати, підтримувати його родину і свідчити, що жертва воїна не була марною. Бог поруч із тими, хто сумує, і з тими, хто зберігає пам’ять».