Згідно з підпунктом 268.3.1 пункту 268.3 статті 268 Податкового кодексу України (ПКУ), ставка туристичного збору встановлюється за рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради. Розмір збору встановлюється за кожну добу тимчасового розміщення особи у місцях проживання (ночівлі), зазначених у підпункті 268.5.1 пункту 268.5 статті 268 ПКУ, у таких межах:

• до 0,5% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, – для внутрішнього туризму;
• до 5% від того ж показника – для в’їзного туризму.

Базою для нарахування збору, згідно з підпунктом 268.4.1 пункту 268.4 статті 268 ПКУ, є загальна кількість діб тимчасового розміщення у відповідних місцях проживання (ночівлі), визначених у п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 ПКУ.

Доба – це період між двома послідовними розрахунковими годинами, який становить 24 години.

Розрахункова година – це встановлений у закладі час, до якого споживач повинен звільнити номер (місце) у день виїзду та після якого дозволяється заселення.

Згідно з підпунктом 268.5.1 пункту 268.5 статті 268 ПКУ, туристичний збір може нараховуватись за тимчасове розміщення у таких місцях:

а) Готелі, мотелі, кемпінги, гуртожитки для приїжджих, хостели, будинки відпочинку, туристичні бази, гірські притулки, пансіонати, табори, санаторно-курортні та інші подібні заклади готельного типу.

б) Житлові приміщення приватного сектору, включаючи будинки, квартири, котеджі, кімнати, садові або дачні будинки, а також будь-які інші об’єкти, що використовуються для тимчасового проживання.

 

Сектор інформаційної взаємодії

Головного управління ДПС у Тернопільській області