Василь Кибало
Кибало Василь Васильович - 50-річний український військовий, молодший сержант, водій стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини А7040 112-ї окремої бригади. Загинув 4 квітня 2026 року в районі міста Костянтинівка Краматорського району Донецької області.
Василь Кибало народився 9 квітня1975 року в селищі Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області. Тут минули його дитинство та шкільні роки — закінчив Великобірківську середню школу.
Навчався у Скалатському професійно-технічному училищі, де здобув спеціальності зварювальника та водія. Згодом, протягом півтора року, проходив строкову військову службу в лавах Збройних сил України.
Одружився, має двох синів.
У 2014 році Василь Кибало брав участь в антитерористичній операції, проходив службу у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, де перебував, захищаючи Батьківщину, один рік і чотири місяці. Після завершення служби повернувся додому, працював водієм у приватній будівельній компанії.
Із початком повномасштабного вторгнення Василь не зміг залишитися осторонь. 28 серпня 2022 року став на захист України. Спочатку, впродовж півтора року, проходив службу у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ. Брав участь у визволенні Херсона, воював на найгарячіших напрямках — під Бахмутом, Соледаром та Оріховим.
Після численних контузій і через погіршання стану здоров’я був переведений водієм до 112-ї окремої бригади територіальної оборони, але небагато довелося поїздити. Попри гіпертонію та проблеми з хребтом, не залишив побратимів, пішов разом із ними на чергове бойове завдання поблизу Костянтинівки Донецької області, де пробув майже два місяці на позиціях.
Зв’язок із воїном був непостійним, виходити на контакт вдавалося рідко, і кожен його дзвінок чи повідомлення приносили рідним полегшення та надію. За словами сестри Світлани, востаннє вони спілкувалися 3 квітня 2026 року: «Василь цікавився, що нового вдома, як справи у рідних. Планував прийти у відпустку на свій день народження — 9 квітня. Видалося за голосом, що був трохи засмучений, хоча запевняв, що все добре».
Після цього зв’язок обірвався, а 6 квітня родині повідомили, що Василь Кибало зник безвісти.
«Під час потужного ворожого обстрілу позицій було втрачено зв’язок із військовослужбовцями. Настали важкі дні очікування, надії та молитви. На жаль, у день Великодня, коли було оголошено одноденне перемир’я, рідні отримали страшну звістку - Василь загинув 4 квітня 2026 року. Саме завдяки цьому перемир’ю вдалося знайти його тіло та повернути додому для гідного прощання», - розповіла пані Світлана.
Поховали Героя у рідному селищі Великі Бірки, на Алеї Героїв — там, де минули його дитинство, юність, де жили і живуть його рідні, друзі та знайомі.
У скорботі залишилися мама, двоє синів і сестра із сім’єю.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 8 травня 2026 року, Василь Кибало посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
Світла пам’ять і вічна шана Герою!
