Олег Куцик
Куцик Олег Йосипович – 50-річний український військовий, солдат, оператор відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти військової частини А7033, позивний «Музикант». Загинув 11 квітня 2026 року поблизу населеного пункту Розсоші Охтирського району Сумської області.
Народився Олег Куцик 26 вересня 1975 року в селі Устя Борщівського (зараз Чортківського) району Тернопільської області. Навчався в місцевій школі. Закінчив дев’ять класів і вступив до Борщівського професійного ліцею, де здобув спеціальність «столяр-паркетник». Саме тут Олег почав займатися художньою самодіяльністю і зрозумів, що його покликанням є музика. Тому після закінчення ліцею вступив до Теребовлянського училища культури (тепер Теребовлянський фаховий коледж культури і мистецтв) на клас акордеону.
Після першого курсу був призваний на строкову службу, два роки відслужив у армії. Повернувшись додому, поновився в коледжі і продовжив своє мистецьке навчання та активне заняття музикою й творчістю в усіх її проявах.
Саме тоді Олег познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією, яка теж здобувала освіту у Теребовлянському мистецькому коледжі. В 1999 році пара одружилася. І відтоді доля привела його до рідного села дружини - Гермаківки, де молода сім’я оселилася, а Олег влаштувався художнім керівником до Гермаківського будинку культури. Цей мистецький заклад і став єдиним та найулюбленішим місцем роботи Олега Куцика, а він сам – справжнім серцем культурного життя села Гермаківка. Співав, грав на різних інструментах, був концертмейстером дитячого зразкового хору «Пролісок» та фольклорного ансамблю «Водограй», ініціатором та організатором найрізноманітніших заходів, які проводилися в клубі.
Музикант від Бога, людина великого таланту, справжній митець, який знав ціну кожній ноті і вмів надихати інших, - так відгукуються про Олега колеги та друзі, які любили та цінували його за добру, світлу душу, щире серце, любов до людей і світу, до народної пісні та музики, якою він невтомно і натхненно ділився з усіма.
В 2012 році родина переїхала до Тернополя, однак Олег не залишив свою творчу діяльність у Гермаківці, поєднуючи її із виступами у Тернополі, продовжував працювати музикантом.
З початком повномасштабного вторгнення Олег як справжній патріот, який вболівав за Україну, почав активно долучатися до волонтерської діяльності, брав участь у найрізноманітніших благодійних мистецьких заходах, концертах та виступах на підтримку ЗСУ.
А в 2023 році Олег Куцик і сам пішов захищати Батьківщину. Спочатку проходив службу у Тернополі, в підрозділі ДФТГ, а потім у складі 105 бригади територіальної оброни військової частини А7033, з червня 2024 року був направлений на Харківський напрямок.
Життя Олега Куцика обірвалося 11 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання у селі Розсоші на Сумщині.
Знайомі та колеги згадують Олега як прекрасного сім’янина, добру, щиру, життєрадісну людину, яка жила музикою. Його талант дарував радість, а праця залишила невмирущий слід у пам’яті кожного, хто мав честь працювати з ним чи чути його гру та спів.
Для родини він був надійною опорою, люблячим чоловіком та неймовірно турботливим батьком.
Похований Олег Куцик 17 квітня 2026 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на Микулинецькому кладовищі.
У скорботі залишились дружина Марія Степанівна, донька Тетяна, син Роман та невістка Ольга, сестра Людмила та племінник Володимир.
Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 8 травня 2026 року, Олег Куцик посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
Вічна пам’ять і шана Герою, щира вдячність та низький уклін за талант та пісню, за любов та відданість, за життя, покладне на вівтар Перемоги України!
