Відповідно до п. п. 14.1.1291 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) об’єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні – готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні – будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні – торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі – гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі – допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб – підприємців визначений ст. 177 ПКУ.

Так, згідно з п. 177.2 ст. 177 ПКУ об’єктом оподаткування фізичної особи – підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.

Перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування визначений п. 177.4 ст. 177 ПКУ.

Підпунктом 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 ПКУ (в редакції Закону України від 16 січня 2020 року №466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон №466), який набрав чинності з 23.05.2020) визначено перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, до якого включаються суми податків, зборів, пов’язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об’єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов’язаних з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця.

Отже, якщо сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об’єктів нежитлової нерухомості, які вона використовує для здійснення підприємницької діяльності, була здійснена фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування після 23.05.2020, тобто після набрання чинності Законом №466, то такий підприємець має право віднести до складу валових витрат сплачену суму зазначеного податку.

Водночас при сплаті до 23.05.2020 фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об’єктів нежитлової нерухомості, які вона використовує для здійснення підприємницької діяльності, положення Закону № 466 не застосовуються.

 

Сектор комунікацій Головного управління ДПС

у Тернопільській області